Розділ п'ятнадцятий. Знайомтеся, Отто фон Клауленд - шпигун.

У якому героїня стикається з недружелюбним вампіром, але мужньо протистоїть зазіханням доморощеного менталіста обібрати беззахисну дівчину, оскільки що в руки потрапило...

Раптом у голову Ліки прийшла чергова безглузда думка, зовсім не пов'язана ні з типом у картатому пальті, який, судячи з багрового кольору обличчя, остаточно втрачав терпіння, ні з маніпуляціями, здійснюваними Роном.

«А власне, чому в особняку панує такий хаос. Меблі, одяг, посуд, буквально все, звалено скопом у різні гори мотлоху. Само по собі, за три роки, поки особняк стояв без господаря, таке статися не могло. Невже Ден Браун в останні роки життя в столиці віддавався у своєму помешканні розгульним оргіям і ритуальним жертвопринесенням. На перевертня це зовсім не схоже. Утім, після недовгого роздуму, Ліка вирішила пункт про розгульні оргії залишити в списку. І все ж таки, жодні оргії не могли призвести до такого результату. Ні, перетворити особняк на бордель - це запросто, але не на звалище ж. І тітка Джейн нічого з цього приводу не говорила. Знову загадка. Занести її, чи що, у список для подальшого відточування своїх дедуктивних навичок. Разом із загадкою Рона і відсутністю котів».

Трохи подумавши, Ліка вирішила відмовитися від цієї думки і тут же встановила для себе ліміт: не більше однієї нової загадки на безоплатній основі на тиждень. Вона й так тижневу квоту за рахунок котів перебрала.

У той час, поки Ліка розмірковувала над речами, зовсім далекими від проблем свого першого клієнта, тип у картатому пальті, своєю чергою, ламав собі голову не з меншою інтенсивністю. Йому терміново треба було вирішити проблему: яким чином швидко й ефективно обдурити цю рудоволосу малолітку.

Зараз, дивлячись на свою візаві, завдання, що стояло перед ним, уже не здавалося йому таким важким, як уявлялося всього пару годин тому, коли за непристойно великі гроші йому, барону Отто фон Клауленду, вдалося отримати досьє на свою потенційну жертву. Щоправда, досьє грішило величезними прогалинами, зокрема не повідомлялося, звідки об'єкт узявся і хто стоїть за його спиною.

Скупі рядки повідомляли, що об'єкт є позаклановим перевертнем і Таємними Знаннями не володіє. Три роки навчання в магічній Академії за спеціальністю Розшукова справа і тиждень роботи в Окружному Департаменті Поліції. Якась каламутна історія, що завершилася отриманням нагороди з рук самого Імператора. Щоправда, нагорода настільки незначна, що може розцінюватися хіба що як насмішка. А вже створення власної детективної агенції взагалі ні в які ворота не лізе.

Усі ці відомості барон «перегортав» у себе в голові, роздратовано міряючи кроками кімнату й нетерпляче очікуючи зустрічі з господинею детективної агенції. З таким досьє об'єкт міг виявитися як пройдисвітом-убивцею з досвідом, так і дівчинкою, божим кульбабкою. Побачивши Ліку, барон миттю заспокоївся. Здається, йому пощастило, і йдеться про варіант із кульбабкою.

Отто фон Клауленд настільки розслабився, що вперше за останній тиждень спогади про свояка не викликали в нього почуття ірраціональної злості. А адже саме завдяки протекції двоюрідного брата своєї дружини він отримав це завдання. З одного боку, вдале виконання доручення Департаменту Внутрішньої Безпеки республіки Сет могло дати третьорозрядному службовцю з Відділу нагляду за Піднесеним способом мислення колосальний поштовх у кар'єрному зростанні. З іншого боку, Відділ був суто цивільною організацією, і його співробітники, зокрема й барон Отто фон Клауленд, не мали відповідних навичок, необхідних для виконання секретної місії на території ворожої держави, до якої належала Імперія Терра. Відділ насамперед стежив за місцевими органами преси щодо правильного висвітлення подій. А в разі потреби проводив роз'яснювальну роботу із зарозумілими писаками. Саме на цій ниві й підвизався барон. Слабкі здібності до ментальної магії дозволяли йому абияк справлятися зі своєю роботою.

Саме дар барона до Магії розуму й дозволив свояку рекомендувати своєму начальству кандидатуру Отто для виконання відповідального завдання.

Барон був би й радий відмовитися від такої честі, але пропозиціям з боку Департаменту Внутрішньої Безпеки не прийнято відмовляти. Бо це чревато. Резони свояка були для барона відкритою книгою. Впорається Отто фон Клауленд із завданням - і свояк у шоколаді. Ще б пак, такого виконавця підсунув. Провалить барон завдання - ще краще. Кузина нарешті стане вільною, причому жодних витрат на бракорозлучний процес. Та ще й пенсію можна буде оформити, як удові героя, який загинув...

Тож до останнього моменту барон був свято переконаний, що вся ця історія з артефактом - чистісінька підстава.

Усе могло скластися зовсім по-іншому, знай барон заздалегідь, що в Департамент Внутрішньої Безпеки інформація про артефакт надійшла такими каналами, які не дозволяли ставитися до неї інакше, як до «дезінформації».

Повідомлення надійшло в Департамент у вигляді листівки. Поштою. Кур'єр, який забезпечував внутрішньоофісне розкладання пошти, просто поклав її на стіл відповідному адресату. Молодий вампір не був у курсі, що один зі старійших співробітників Департаменту, на прізвисько Патріарх, незадовго до того помер. Колеги по роботі жваво лихословили, що Патріарх мав звичку одружуватися з молоденькими людськими жінками. А потім швидко зводив їх у могилу, чи то своїм невгамовним темпераментом, чи то тим, що регулярно підвищував власне лібідо ковтком крові з шийки чергової обраниці. Від чого ті швидко сходили в могилу. Тільки от із четвертою за рахунком дружиною цей номер не пройшов. Видно, кров виявилася невідповідної групи.

Насправді всі ці балачки були гидкими інсинуаціями, оскільки жоден вампір, що поважає себе, не стане пити кров розумної істоти. А втім, як же іноді хочеться!!! Тому поява листівки на столі покійника послужила для молодих вампірів, співробітників Департаменту, черговим приводом для жвавої дискусії. Тим більше, що її зміст скидався на безглузде хмільне марення, а зображення навіювало еротичні фантазії.