Розділ дванадцятий. Імператор у стилі «Ню».

У якому героїня долучається до високого мистецтва і за копійки купує портрет Імператора, який самою лише своєю назвою, не кажучи вже про зміст, цілком здатен посприяти звинуваченню її в державній зраді.

А тим часом Йоко розійшлася не на жарт. Слова так і лилися з її рота безперервним потоком.

- Схоже, одногрупниця вирішила виговоритися за всі ті три роки навчання в Академії, коли вдавала з себе слухняну дівчинку, - вирішила Ліка.

- Таємні Знання? Аякже. Тримай кишеню ширше. Там свої в черзі стоять, щоб долучитися до секретів. А для таких прибульців, як я, існує два-три робочих закляття. Отримай - і підвищуй ефективність своєї роботи. Іди трудися на благо клану. Мені взагалі дали одне закляття, що посилює передчуття чогось незвичайного і важливого. І за це я маю добами, не зважаючи на втому й дику головну біль, вести постійний моніторинг ефіру. Виявляти все незвичайне й цікаве. А якщо натраплю на таке, швидко схилити голову, потупити погляд і бігти щодуху доповідати своєму старшому. Малолітньому паскуднику Су, родичу голови клану. А той ще й глузувати стане, доводячи свою перевагу та мою нікчемність. Сам-то нічого не чує, з усіма своїми Таємними Знаннями.

- Загалом, Подруго, - слово «Подруго» Йоко свідомо виділила коротким поклоном. - Вирішила я послати цих козлів у лисячих шкурах подалі. Теж мені, родичі знайшлися. Нічого святого.

Йоко оцінювально подивилася на Ліку, і та схвально кивнула.

- Тільки не могла придумати, як і що самій тут робити, - продовжила вона. - Ні, думки й ідеї, звісно, були... Але почула про тебе і твоє детективне агентство і одразу зрозуміла - ось те, що треба. Коротше, приймай у команду, Подруго.

- Як ти дізналася? - здивувалася Ліка. - Я ж тільки табличку повісила, півгодини тому. Чи ти випадково проходила повз?

Йоко хитро посміхнулася, все-таки виявивши свою схожість із лисицями:

- Ні, для детектива ти надто тупиш.

- Ясновидіння, - ахнула Ліка.

- Воно саме. - Гордо задерла носика японка. - Ти ж розумієш, що провидиця в детективному агентстві зовсім не завадить. - Насторожилася вона, чекаючи на відповідь.

- Та ні, я, в принципі, не заперечую, - задумливо промовила Ліка. - Навіть вітаю. Жити в нас є де, місця з лишком вистачить. А от із фінансами зараз труднощі. І коли почнемо заробляти - незрозуміло. Та й умови спільної роботи треба узгодити з тіткою Джейн. Вона - моя повноправна співвласниця. Ось так.

- Ну й гаразд, - відреагувала Йоко і хитро підморгнула. - З тіткою твоєю домовимося. Впевнена, що домовимося. Все. Помчала в Академію вирішувати питання з навчанням і кланом. - Сказала дівчина, акуратно встаючи і ввічливо вклоняючись. - Буду через пару днів, де знаходиться твій особняк, знаю.

Йоко зробила два кроки спиною вперед і вклонилася ще раз:

- І як аванс для нашої майбутньої співпраці. Подруго! Тут неподалік (сама знайдеш де, детектив ти чи хто) сьогодні відкрили виставку-продаж живопису. Щось мені підказує, - вона показово закотила очі догори, - що тобі корисно буде туди сходити. Зуб даю.

Японка розплющила очі, уважно оглянула Подругу і додала зі зітханням:

- А ще мені очевидно, що в дедукції ти поки не сильна. Тому спеціально для Шерлок-Ліки кажу. Змотайся на виставку і купи картину.

І Йоко помчала геть, а Ліка здивовано подивилася їй услід. Де ця благовихована Лисиця встигла набратися жаргонних слівець зі сленгу місцевої гопоти.

Потім махнула рукою і вирушила шукати виставку живопису. Розмірковуючи по дорозі про те, як швидко зростає кількість співробітників в агентстві. І даремно лисиця намагалася вкусити її самолюбство. Ліка одразу знайшла цю виставку: згадала, що бачила афішу по дорозі до кафе.

І напучення «купи картину» її зовсім не збентежило. Можна взяти щось дешевше. Для пожвавлення інтер'єру. Наприклад, із абстракції чи місцевого авангардизму. Щоб тітці Джейн дошкулити. Адже вона нічого, крім класичного живопису, не приймає. А ми її тут і потішимо придбанням, і у Великий Ліс повідомимо. Щоб знала на майбутнє, як улюблену племінницю саму на господарстві залишати.

Попри цілковиту байдужість до образотворчого мистецтва, Ліка регулярно відвідувала всі нові виставки подібного штибу у своєму місті. Це входило до мінімального культурного набору для молодих людей із її тусовки, разом із відвідуванням театральних прем'єр і сезонних розпродажів.

Справжнє задоволення Ліка отримувала лише тоді, коли ходила художніми галереями разом із тіткою. Тітка Джейн вважала себе високим цінителем і знавцем мистецтва. Але була цілком нетерпимою до всіх новомодних течій. При погляді на черговий шедевр авангардистської думки в душі цієї інтелігентної жінки повставало щось темне й руйнівне. Їй достатньо було побачити на полотні звичайну лілову пляму, що лише здалеку нагадувала багатоніжку в розрізі. І наступні сорок хвилин спільного перегляду проходили в супроводі дивовижно соковитих, але цілком нецензурних реплік. При цьому тітка характеризувала кожен новий шедевр зміїним пошепки - як же, ми ж у музеї.

Виставки-продажі - це особлива категорія. Акцент тут, ясна річ, на продажі. І за спостереженням дівчини, всі виставки-продажі живопису, всі вернісажі, незалежно від тематики, напряму в мистецтві й хитрощів організаторів, проходили в одному ключі. На стендах розвішувалися картини. Поруч зі своїми роботами походжали художники, вдаючи, ніби вони тут випадково опинилися. При цьому митці напружено оцінювали кількість відвідувачів біля своїх робіт і ревниво порівнювали цей показник із таким у конкурентів. Найбільш просунуті забезпечували демонстрацію своїх творів невеликою масовкою з числа родичів і знайомих. Особливий ажіотаж викликала поява на вернісажі представників засобів масової інформації. З будь-яким репортером найзаштатнішої газетки носилися як із принцом крові. Інтернет-блогери чомусь відвідуванням подібних заходів гребували. А районне телебачення котирувалося на рівні прояву божественного одкровення.