Розділ дев'ятий. Імператорська милість.

Про Ліку згадали лише після прибуття до будівлі Окружного Департаменту Поліції ескадрону Білих Барсів. Онука Імператора негайно вивезли до палацу, а після цього відважні вояки під керівництвом шалено героїчного й цілковито тупого командира оточили, знерухомили, заарештували всіх, хто тільки трапився їм під руку. Сумної долі вдалося уникнути лише Шефу, який матюками виставив капітана гвардійців зі свого кабінету.

Ліка зазнала суворого допиту з боку командира охорони Спадкоємного Принца. Останній і шеляга не давав за розповідь Ліки про те, як вона врятувала принца від гоблінів. Складалося враження, що тривай допит ще трохи - і дівчину звинуватили б у замаху на самого Спадкоємного Принца та у викраденні Онука Імператора. У всякому разі, питання дізнавача-аматора: «А що ви, власне кажучи, робили в районі Палацової площі, коли й стався замах?» - наочно про це свідчило. Жалюгідне виправдальне белькотіння Ліки про те, що в цей час вона була зовсім в іншому місці, а саме в Окружному Департаменті Поліції, що можуть засвідчити десятки співробітників, до уваги не бралося. Справа йшла до викриття державного злочинця, точніше злочинниці, силами пильного гвардійського капітана, командира ескадрону Білих Барсів. Природно, з наступним, тут-таки на місці, розстрілом винної. Можливо, таким чином офіцер хотів реабілітуватися за ляпсус, якого припустився під час учорашнього інциденту.

- Чим-чим, а розумом цей Білий Барс явно не блищить, - з тугою підсумувала Ліка, відповідаючи на чергове безглузде запитання.

На щастя, через деякий час у будівлі Департаменту з'явився сам голова Таємної канцелярії, який зумів узяти розслідування у свої руки.

Слідчих та експертів відправили за адресою кушнірської майстерні, поряд з якою Ліка вступила в бійку з гобліном. Відьму-господиню, місіс Брі, доправили до Департаменту під конвоєм, і вона зазнала прискіпливого допиту.

- Хоч щось хороше сталося за день, - подумала Ліка, спостерігаючи збоку, як ця неприємна дама запобігає й принижується перед слідчим, попутно обливаючи свою квартирантку відрами бруду. - А жити в неї я все одно більше не буду.

Напевно, були виконані й інші слідчі дії, про які Ліка могла лише здогадуватися. Головне, що зрештою стажистку-практикантку офіційно оголосив невинуватою сам начальник Таємної канцелярії. Більше того - героїнею, яка врятувала Онука Імператора від страшної смерті.

Нагородження непричетних і покарання невинуватих мало відбутися за тиждень. До цього часу Ліці в Департаменті виплатили премію, чим вона негайно й скористалася, перебравшись до іншої квартири. Хоча нинішня кімнатка мало чим за розміром відрізнялася від попередньої, зате була чистою, світлою і якоюсь доглянутою.

Тепер перед нею руба поставало питання, де дістати сукню, в якій не соромно буде з'явитися у Палаці. Навіть витративши на одяг більшу частину своєї премії, Ліка навряд чи могла розраховувати на щось пристойне.

Продавати сувій з «інкубом» вона поки не наважувалася, небезпідставно вважаючи, що все ще перебуває під ковпаком у Таємної Канцелярії. І навіть активувати решту сувоїв власною кров'ю не стала, щоб не привертати до себе нездорової уваги. Адже хороший маг одразу зможе відчути різку зміну її магічного резерву.

Як не дивно, питання із сукнею вирішилося цілком несподівано й благополучно. Уранці, напередодні урочистого прийому, на якому Ліку мали нагородити, до її дому під'їхала розкішна карета. З карети вийшов посивілий джентльмен з величезною коробкою в руках. Як з'ясувалося, в коробці лежали і сукня, і капелюшок, і туфельки, і навіть білизна, а також усі інші необхідні аксесуари, включно зі скромним смарагдовим кольє та сережками під колір зелених Ліциних очей. «Добре, що я не використала сувоїв», - зраділа дівчина, приміряючи на себе ніжну, блідо-рожеву білизну. Білизна була не просто за розміром, а тютелька в тютельку, і дуже їй личила.

Звісно, розміри її спідньої білизни не могли бути секретом для Таємної канцелярії - це ж місцевий варіант Великого Брата, - розвеселилася Ліка. - Там усе відомо. Хіба що за винятком того, де і по яких смітниках вештаються Онуки імператора». І вона весело розсміялася.

Але все ж у верхній частині комплекту відчувався якийсь дискомфорт, наче щось заважало. Ліка зняла бюстьє, щоб поправити, і несподівано знайшла складену вчетверо записку. На найтоншому й міцному шовковому папері рівним дитячим почерком було виведено: «Я обіцяв тобі сукню. Білі Вовки завжди тримають своє слово. Отримай цей скромний наряд. Цілую. Люблячий тебе Юкон».

- Ах ти, паршивець, - сказала Ліка, прочитавши це. І що тут робити? Чи то радіти, чи то ображатися.

Для десятирічного хлопчака «люблячий тебе» - це, мабуть, перебір. А розгледівши приписку нижче: «Тепер ми завжди будемо спати поруч», - вона просто обурилася.

- Як накажете розуміти подібні натяки? Ні, я знаю, що перевертні дорослішають рано, але ж не в десять років?!

Прийом у Палаці з нагоди нагородження розумних істот, які відзначилися у справі із зниклим онуком Імператора, Ліку розчарував. Хоча спочатку все йшло добре. Увечері по неї прислали екіпаж, щоправда, не з Палацу, а той, що значився у віданні Окружного Департаменту Поліції. Потім на вході до Палацу Ліку зустрів почесний ескорт Білих Барсів, які супроводили дівчину прямо до парадних сходів. Там її передали під опіку доглянутого літнього джентльмена в лівреї, схожого на того, який напередодні привіз Ліці сукню.

Незрозуміло, навіщо її так довго водили численними порожніми коридорами та залами Імператорського палацу. Навряд чи відстань від входу до Центральної зали становила кілька кілометрів.

Але все ж прогулянка залишила в Ліки якнайприємніше враження. Розкішна ліпнина стін і стель, вкрита золотом, барвисті мозаїчні підлоги змінювалися наборним паркетом із десятків сортів коштовної деревини. Незліченні статуї ховалися в нішах коридорів. Величезні портрети володарів давно минулих днів проводжали дівчину суворими поглядами. Гігантські порожні зали, наповнені дзеркалами, кришталем і світлом, вражали гобеленами із зображенням батальних сцен.