Глава 9

Вранці я прокинулася з сильною болю в голові, що було вчора не пам'ятаю. Скільки я вчора випила? Все більше пити не буду. 

- Води... - почула жалісливий голос, немов десь мишеня пискнуло.

Я повернулася на голос, на сусідньому ліжку лежала Ені вся покрита зеленим кольором. Стоп! В якому сенсі, зелена? - Аааа! - закричала я злякавшись зелену Ені. В прямому сенсі зелена! Але відразу ж пожалкувала, що так злякалася, голова жахливо загуділа від болю. 

Від мого крику навіть Ені злякалася, а ще й ельфійка прибігла. - Що сталося? Що за крики? - запитала вона.

Стоп... А чому з нею все добре? - Я не кричала, це все вона, а я від її крику просто перепугалася. - показало на мене це зелене диво.

Едіт перевела погляд на мене. - А я її злякалася. - відповіла я. -  А чому Ені...

Спробувала підібрати слова, щоб не образити. - Ось така? - І з нову я взялася за голову.

- А, це... - промовила Едіт. 

Вона клацнула пальцями та на наших тумбочках з'явилося червоного кольору якесь зілля у склянці. - Пийте, вам стане краще.

Я взяла склянку в руки та понюхала, запах був жахливий. Я поглянула на Ені вона зажала ніс та випи зілля все до останньої краплини. Як вона це може пити?  Я повторила за Ені. Через секунду мені стало краще, але ця рідина на смак не гірше ніж на запах. 

- Ені стала зеленого кольору через ель. Тому, що так, як вона напівкровка випивка впливає на її організм так щоб її тіло змінилося на зелений колір. 

Ну тепер буду знати. - А, чому ти виглядаєш краще нас? 

- А, це? - Едіт посміхнулася та поправила світлу косу. - Це тому, що я світлий ельф, а також целитель і знаю трішки секретів. 

Ельфійка хитро посміхнулася та підморгнула. Від цього вона немов світліше стала.

- До речі, сьогодні ж перший навчальний день. Так ще й знайомство з куратором. - сказала Ені. Схоже вона ще досі щаслива, що поступила на целителя так ще разом з Едіт.

Чому я народилася відьмою? Так ще й боюся нечисті. Сором для мого роду. Присвітла, я що чимось образила тебе? 

- Ходімо снідати. - запропонувала гарну ідею Ені погладжуючи себе по животі. 

В мене від цих слів заурчало в животі, тому я не відмовилася від цієї ідеї.

В їдальні академії було чимало людей. Всі студенти були вдягнені в навчальну форму свого факультету. Ось бойові маги були вдягнені в червону мантію - на ній був знак  два меча, що були складені навхрест, а целителі одягнені в зелений колір зі знаком лікарської рослини та флакончик для лікарських рослин.  А ось взяти мій факультет боєвої некромантії, то в нас чорні мантії з міткою черепа і темним світлом всередині. І навіщо вигадувати таке? Напевно, щоб умертвіння за кілометр бігли від некромантів.

Взявши таці з їжею ми пішли до столу, який напрочуд був повністю вільний. Їжа тут була різноманітною: м'ясо здається якогось птаха, схоже, що в столиці їх хтось розводить, якась каша та кампот.

Поївши, ми попрямували до наших аудиторій, з дівчатками ми розійшлися так як нам у різні боки. Зайшовши в аудиторію, побачила чимало людей, десь близько двадцяти. Тут були і темні маги, і темні ельфи. Що ж відьма я не тільки в академії одна, а й у столиці.

Я пройшла до вільного місця. На мене дивилися недоброзичливі погляди. Що ж поробиш раз у нас погана репутація через наших предків. 

Коли скінчилася війна нас тоді як програвших  - правитель Міхаель ІІ прогнав, і ми змушені були створити місто де мешкають нам подібні.

Але минули роки. Міхаель ІІ, будучи хоч і славним магом і справедливим правителем, змушений був передати свою посаду правителя в руки синові. Після його смерті на його місце став один з його синів Алек де Ендот. Потім він зняв заборону з нас і дозволив нам виходити за територію нашого міста, а також створив цю академію. 

Кажуть, що він усе це зробив для того, щоб війни між расами закінчилися. Так як у столиці повинен бути мир серед рас - хочете тут жити дотримуйтесь місцевих правил.

А правила тут такі, цитую: Не бити, не кусати, не проклинати! Коротше одним словом бути слухняними.

Мені потрібно бути тихіше за воду та нижче трави. Якщо я хочу перебувати тут.

Продзвенів дзвінок, і до нас зайшов чоловік років сорока, схоже, що це темний маг. Що ж мені так нещастить, га?

Він одягнений був в таку ж форму як і ми, тільки трохи відрізнялася міткою. Там був напис "Викладач з історії Нечисті", а внизу під написом ще один напис "Майстер Енік де Льєн". Ну й імена у цих темних магів. Можу посперечатися, що у нього було важке дитинство.

- Вітаю! Мене звуть майстер де Льєн. Я буду вашим куратором на наступні три роки. – промовив майстер де Льєн.

— Я спеціалізуюсь на історії нечисті. Відразу повідомляю роботи здавати вчасно, і заняття непрогулювати! Інакше будете покарані тижнем роботи в загонах. 

"Ха-ха, серйозно? Це ж він має на увазі загони для тварин? Присвітла чому я зараз перебуваю тут? Краще б я залишилася в тому лісі, де повним повно умертвій!". - Простогнала я подумки.

Перше заняття пройшло нормально, майстер розповідав про те, як з'явилися умертвіння, і кожне їхнє походження. Сказати правду, тут вчать теж саме,  що й у відьомській школі де я навчалася. 

З одногрупниками я не спілкувалася. Вони мене остерігаються, а я не маю жодного бажання наводити з ними доброзичливі відносини.

Наступним заняттям була Дисципліна з Некромантії. На цьому занятті схоже у нас буде щось на кшталт фізичного навантаження, що ж це начебто непогано.

На майданчику ми сіли на лавці і чекали на викладача. Десь за п'ять хвилин біля нас з'явився майстер, схоже телепортувався. Непогано так уміти. Теж хочу так.

- Вітаю! Мене звуть майстер Демін де Нід. Я майстер з дисципліни з некромантії. Є питання? 

Запитав він і оглянув нас. Та затримав погляд на мені. Чого це він?

— Ну, раз немає запитань. Двадцять кіл по майданчику! І також не забувайте про перешкоди! А хто відставатиме випущу якусь "погань"!