Глава 5

Ну ректор! Він що справді приглядувати за мною зібрався? Хай робить що хоче, мені зараз головне залишатися в академії, і все. Відразу як тільки я вийшла з кабінету цього знахабнілого, але такого гарного ректора, я пішла получати свої речі та ключ від своєї кімнати в гуртожитку.

Прийшовши до жіночого корпусу запитала в похилої жіночки яка працювала тут комендантом, на диво вона виявилася звичайною людиною, тобто не магом. Вона вручила мені навчальну форму та ключі.

Я піднялася на другий поверх, та почала шукати кімнату з номером тринадцять. Відчинивши двері кімнати я відразу помітила, що всередині кімната була доволі просторою - тут було три ліжка та поряд з ними були тумбочки для речей.

Два ліжка вже були зайняті, тому я зайняла третє вільне ліжко. Схоже що мої нові сусідки по кімнаті прийшли раніше мене, доки я була у ректора.

З речей у мене було не багато, лише те, що я змогла взяти з собою, коли бігла з дому: трішки грошей на деякий час, та одяг. Коли гроші закінчаться потрібно буде знайти якийсь підробіток. 

Я підійшла до вікна, поряд з ним було моє ліжко. Я лягла трішки відпочити, тому, що після всіх цих пригод я дуже втомилася. Як тільки я заплющила очі, по всьому гуртожитку роздався голос: - Увага всім студентам! Просимо всіх прийти до головного залу на привітальний вечір для нових студентів.

Ну чому не можна зробити цей вечір трішки пізніше? Я спати хочу. 

Відпочити я всеодно не змогла через двух дівчат, які виявилися моїми сусідками. 

Це була світла ельфійка: в неї було дуже гарне світле волосся та загострені вуха, а друга здається була перевертнем і схоже вона з роду кошачих. Це видавало в ній її грація, та її мова.

- Привіт, як тебе звати? - запитала кішка.

- Мене звати Мірей. - відповіла їм.

- Приємно познайомитись. Мене звати Ені, а її Едіт. - назвала вона своє ім'я та ельфійки.

Ені виявилась досить привітною за Едіт, але це не дивно, тому що рід ельфів та відьом не в дуже дружніх стосунках. Наші ліса знаходяться зовсім поряд, але ми всеодно не дружимо.

 А ось Ені навпаки, наші клани на дух не переносять одне одного. Може вона напівкровка? Вона виглядала не як звичайний перевертень з кошачого роду. В неї було чорне хвилясте волосся, а очі зеленого кольору. А в звичайних повинні бути очі жовтого кольору, а волосся пряме.

- Вибач, а ти ким будеш? - запитала я в Ені.

- Я напівкровка звичайної людини та перевертня з кошачого роду.

Я була шокована. Я ніколи не чула щоб перевертні та люди були разом. Це напевно тому що я ніколи не була за межами нашого міста, тому все що відбувалося за межами я зазвичай дізнавалася від інших.

- Це тому ти така привітна? - запитала я. 

- Не лише із-за цього. Я просто не можу зрозуміти, чому наші клани не дружать?

Ну тепер зрозуміло. - Це тому що ти не бачила справжню відьму.

Едіт фиркнула підтримуючи мої слова.

- Так, ти маєш рацію я ще не бачила справжню відьму, але пустяки, давай дружити. - сказала Ені.

А мені не залишилося нічого як згодитися. Мені лише потрібно залишатися в цій академії. Я простягнула руку Ені в знак дружби, а потім ми обоє поглянули на Едіт, вона подивилася на нас, та закотила очі.

-  Це всеодно нічим добрим не закінчиться. - сказала вона взявши нас за руки. Так я завела нових подруг.

Кіра ❤️