Глава 2

Ніч у відьминому лісі - це для мене звичайно  трохи складно.  Тут може бути багато різної нечисті: Наприклад скелетозавр - це розряд нежиті другого ступеня розкладання. Вони виглядають як людиноподібні, але це справді були умертвіння людини. Але саме чимось вони відрізняються від звичайного умертвіння людини. Але я погано пам'ятаю тому, що не дуже люблю ці заняття з нечисті.

 Пам'ятаю коли навчалася у відьминій школі на уроці з некромантії треба було воскресити, а потім упокоїти звичайного мерця всього лише першого рівня. Я ж зробила все точно так навпаки. Ну воскресити - то я воскресила, а ось упокоїти для мене вийшло ще тим завданням. 

Справа в тому, що я лише на рішечки не правильно проговорила закляття і вийшло так, що я мало неперетворила весь свій клас включаючи і нашого вчителя з некромантії  майстра Рубінса  ходячих мерців. Пощастило, що все тоді минуло лише "легким" переляком.  Вчасно спрацювала захист на школі, а я потім цілих два місяці зубрила про нечисть та показувала на практиці.

Вночі я вирішила йти тихо та спокійно щоб не привертати до себе зайву увагу місцевих жителів цього лісу, але про всяк випадок створила вогневу кулю, якщо я жбурну її в нечисть, то вона відразу перетвориться на попіл.

Десь через кілька годин я почула шарудіння по заду себе. Я в жаху повільно стала на звук все - таки якщо вмирати то знати від чиєї руки. Повернувшись я побачила за десять метрів від мене нечисть другого рівня. Це я відчула своєю силою, але хто це був я не бачила. Згадавши що у мене в руці є світло я посвітила в той бік. Краще б я цього не робила там стояло умертвіння схоже на кота розміром з мене. Я вперше бачила таку нечисть тим паче в нашому лісі.

Я кинула в нього кулю, але він був швидше за мій вогонь тому ухилився та почав скорочувати між нами відстань. Я аби хоч якось врятуватися почала жбурляти в нього різні заклаття, але на жаль вони теж не спрацювали.

Я бігла лісом як могла та запнувшись о коріння дерева боляче впала та подряпала долоні маленькими камінцями, що були на землі. 

Відчувши як наді мною дихає мій переслідувач та уловивши запах розкладання:  "я почала молитися Присвятої про спасіння хоч і розуміла, що це неспрацює".

- Гарний котик. Усі котики милі. Упевнена, що і ти нічим від інших не відрізняєшся. - спробувала я його задобрити. Можливо справді спрацює?

Але йому здається це не сподобалося тому, що він почав йти на мене, а я схристивши руки в захисному жесті, одним словом приготувалася до найгіршого.

Вже майже змирившись із своєю участю як я почула рев. Я гадала, що це його побратими прийшли ділити їжу, але я побачила вогонь а потім силует литючого дракона. Якщо чесно я злякалася тому що ніколи за свої двадцять років не бачила жодного дракона.

Я про них знаю лише те, що читала в книгах. Вони як перевертні із людини трансформуються в тварину, але дракони це не звичайні створіння. Богиня Пресвітла створила їх особливими які відрізняються від звичайної людини та тварини. Вони можуть розмовляти в другій своїй сутності та літати, також у них структура тіла більш розвинена ніж у звичайної людини. А ще можуть жити довше якщо цього забажають. 

Також я читала, що у них існує істинна пара. Тобто пара, що призначена їм долею, але докладніше дізнатися не вийшло на жаль.

Дракон знищив мого "противника" та спустився з неба неподалік від мене.

- Ви як, міс? - запитав у мене дракон. А я замість того щоб відповісти "спасибі за порятунок" - відповіла:

- Нормально. Я б сама впоралась без вашої допомоги містере драконе. - відповіла я так. Але що подієш, ось така я відьмочка з жахливим характером. Вся в свого татка.

Дракон глянув на мене та принюхався після чого відповів: - Відьма! - та полетів.

А я так і стояла мов статуя. - Що це було?

Кіра❤