Розділ 16

Був останній вечір літа в Затоці Вусатих. Сонце вже майже зайшло, залишивши після себе ніжну персикову смугу на небі. Пляж був майже порожній — лише легкий шум хвиль і далекий крик чайок.

Бетті йшла босоніж по мокрому піску. У одній руці вона тримала Лану, яка рідко дозволяла себе так носити, але сьогодні не пручалася. Другою рукою трималася за Макса. Він ішов поруч мовчки, даючи їй простір.

Вони зупинилися біля старих скель — саме там, де чотири роки тому все сталося.

— Сьогодні дзвонила мама, — тихо сказала Бетті, дивлячись на воду. — Вони з татом приїжджають на наступному тижні. Я все їм розповіла. Про сайт, про Марка, про Сільвію… Про те, якою насправді була Еліс.

Макс стиснув її руку сильніше.

— І як вони?

— Мама плакала. Тато… просто мовчав довго. Але вони сказали, що приїдуть. Хочуть забрати її речі, які я знайшла. І поховати… те, що знайшли.

Вона зробила паузу.

— Сільвію заарештували вчора. Вона зізналася в усьому. Лев теж отримав підозру — замах на вбивство і перешкоджання правосуддю. Він, звісно, вже найняв найкращих адвокатів, але… щось залишиться.

Макс кивнув.

— А ти? — тихо спитав він. — Ти відчуваєш хоч якесь полегшення?

Бетті довго мовчала. Лана тихо муркотіла у неї на руках, ніби намагаючись зігріти.

— Ні, — чесно відповіла вона. — Я думала, що коли знайду того, хто це зробив, то стане легше. Що я відчуто… закриття. А натомість відчуваю тільки порожнечу.

Вона подивилася на скелі, які вже потемніли у вечірніх сутінках.

— Я знайшла вбивцю своєї сестри. Але втратила ту Еліс, яку любила. Виявилося, що я шукала не тільки людину, яка її вбила… а й саму сестру. І ту, яку я пам’ятала, насправді майже не існувало.

Макс обійняв її ззаду, поклавши підборіддя їй на плече. Вони стояли так довго, дивлячись, як останні промені сонця зникають у морі.

— Ти зробила все, що могла, Бетті, — тихо сказав він. — Більше, ніж більшість людей зробили б.

— Знаю, — прошепотіла вона. — Але це не робить легше.

Лана раптом витягнулася і делікатно торкнулася лапкою щоки Бетті — свій рідкісний прояв ніжності. Бетті ледь усміхнулася і поцілувала руду голову.

— Принаймні в мене є ви двоє, — сказала вона.

Макс повернув її до себе і поцілував — повільно, тепло, без поспіху. Коли вони відірвалися, він провів пальцем по її щоці.

— Літо закінчується, — сказав він. — Якщо ти захочеш залишитися… або якщо захочеш, щоб я поїхав з тобою — я готовий.

Бетті кивнула, притулившись чолом до його грудей.

— Я ще не знаю, що буде далі. Але вперше за чотири роки я не відчуваю, що повинна бігти. І це вже щось.

Вони стояли на пляжі втрьох — молода Бетті, Макс та руда кішка Лана — поки небо остаточно не потемніло, а перші зорі не з’явилися над Затокою Вусатих.