Розділ 12

Сонце вже давно сховалося за горизонт, залишивши по собі лише густу, майже осяжну темряву, що огорнула стару танцювальну студію. Усередині панувала дивна, майже театральна тиша, яку лише зрідка порушував шелест кроків. Зала тонула в напівмороці — лише кілька ламп вихоплювали з темряви пилинки, що кружляли в повітрі, і втомлений силует Даніеля. Він був у звичному для репетицій одязі, важко дихав, витираючи чоло рушником, коли почув кроки. 

Коли він побачив Бетті, то на мить завмер. Потім повільно витер рушником обличчя.

— Я так і думав, що ти рано чи пізно прийдеш, — тихо сказав він.

Бетті стояла посеред зали, руки в кишенях шортів.

— Ти спав з моєю сестрою, — сказала вона прямо, без передмов.

Даніель довго дивився на неї, а потім повільно кивнув.

— Так. Було.

Він опустився на стару дерев’яну лаву, що скрипнула під його вагою. Бетті залишилася стояти посеред зали, ніби окреслена невидимим колом.

— Усе почалося за три тижні до того, як вона зникла, — почав він, дивлячись кудись у куток зали. — Еліс прийшла сама. Вона була виснажена цими нескінченними іграми з Самерсами, батьком і сином. Казала, що хоче відчути хоч щось справжнє, без фальші, якою була просякнута кожна їхня зустріч. Я розумів, чим це пахне. Розумів, що це небезпечно, але... Еліс вміла бути переконливою. Вона наче затягувала тебе у свій світ, де реальність поступово тьмяніла.

Бетті ледь помітно стиснула щелепи, відчуваючи, як всередині наростає хвиля холодної люті.

— І що сталося тієї ночі?

Даніель підняв очі. У його погляді не було страху — лише сум.

— У мене є алібі, Бетті. Тієї ночі я був на вечірці в яхт-клубі до четвертої ранку. Там було понад тридцять людей. Мене бачили постійно — я вів майстер-клас з сальси до другої, а потім сидів з друзями. Якщо треба — я дам тобі контакти. Я не вбивав Еліс.

Він зробив паузу і гірко усміхнувся.

— Але я не здивований, що ти мене підозрювала. Після всього, що ти вже дізналася…

— А що я ще не дізналася? — різко спитала Бетті.

Даніель відкинувся спиною до стіни.

— Еліс… вона не була янголом. І я не буду її обіляти. Вона спала з Левом. Потім з Девідом. Потім зі мною. А хто не мав? — він знизав плечима. — За те літо вона крутила романи ще з двома місцевими хлопцями. Одному навіть обіцяла, що поїде з ним восени.

Бетті мовчала, відчуваючи, як у грудях стискається тугий вузол.

Даніель продовжив тихіше:

— Але було ще одне. У неї був сайт.

Бетті нахилила голову.

— Який сайт?

— Закритий. Приватний. Вона називала його «Літній щоденник». Тільки для обраних. Там вона викладала… досить відверті фото і відео. Не повне оголення, але достатньо, щоб чоловіки платили великі гроші за доступ. Лев Самерс був одним з її головних «спонсорів». Девід теж знав про сайт і дуже через це ревнував. Я сам бачив, як вони сварилися через це.

Він подивився Бетті прямо в очі.

— Якщо хтось і міг через це її вбити — то це хтось, кого вона або шантажувала, або хто дізнався, що вона хоче закрити сайт і зникнути з життя всіх них одночасно.

Бетті відчула, як у неї перехоплює подих.

— Ти знаєш, як називався сайт?

— Ні. Вона ніколи не давала мені посилання. Казала, що це «тільки для тих, хто платить». Але я впевнений, що Лев Самерс знає. І, можливо, Девід теж.

Даніель встав і зробив крок до неї.

— Бетті, я справді любив твою сестру. Не так, як хотів би, але… любив. І мені шкода, що все так закінчилося. Якщо я можу чимось допомогти — скажи.

Бетті довго дивилася на нього, а потім тихо кивнула.

— Дякую за чесність.

Вона розвернулася і пішла до виходу. Уже в дверях зупинилася і кинула через плече:

— І все ж… наступного разу, коли будеш допомагати дівчині розслідувати вбивство сестри, може, варто згадати, що ти з нею спав?

Даніель сумно усміхнувся.

— Я боявся, що ти мене відразу викреслиш. А мені хотілося допомогти.

Бетті вийшла на вулицю, де її чекав Макс, що стояв біля машини.

— Ну що? — спитав він.

— У Еліс був платний сайт з відвертим контентом, — тихо сказала Бетті. — І я майже впевнена, що ключ до її смерті саме там.

Було вже далеко за північ. Бетті сиділа на балконі, підібгавши ноги під себе, і дивилась на чорне море. У руці остигала вже третя чашка кави. Лана лежала в неї на колінах, тихо муркочучи, але навіть кішка цього разу не намагалася вимагати уваги.

Бетті просто не могла заснути.

Вона думала про Еліс.

«Хто ти була, сестро?» — думала вона, дивлячись у темряву.

Вона завжди вважала Еліс своєю старшою, яскравою, трохи божевільною сестрою — тією, яка могла за одну ніч стати душею будь-якої вечірки, а наступного ранку принести Бетті каву в ліжко і розказувати смішні історії. Еліс була для неї символом свободи. Сміху. Світла.