Розділ 9

Того ж вечора небо якось непомітно вигоріло. Сонце повільно сповзало за обрій, розливаючи по воді густі рожеві та золоті плями. Макс і Бетті просто вийшли на пляж.

У неї в руці танув вафельний стаканчик із полуничним морозивом. У нього було звичайнісіньке ванільне, густо посипане шоколадною крихтою. Вони йшли босоніж по теплому піску, який ще зберігав денну спеку, тримаючись самої лінії прибою. Лана залишилася вдома. Навіть ця пухнаста детективка, здається, відчула: сьогодні третій буде явно зайвим.

— Я вже, мабуть, і забула, як це буває. Просто гуляти.

Бетті сказала це дуже тихо, злизуючи солодку краплю з пальця.

— Без усіх цих підозр. Без нервових записів у блокноті чи постійного відчуття, що тобі в спину хтось дивиться.

Макс м'яко усміхнувся і глянув на неї збоку.

— А я грішним ділом думав, що ти взагалі ніколи не вимикаєш цей свій режим детективки.

— Сьогодні спробую. — Вона злегка знизала плечима. — Хоча б на годинку.

Вони брели зовсім повільно. Теплі хвилі ліниво накочувалися на щиколотки, змиваючи пісок. Макс час від часу кидав на неї короткі погляди. Ніби сам до кінця не міг повірити, що вона справді йде поруч. З ним.

— Знаєш, коли я тебе вперше побачив цього літа в барі... Ти ж тоді дивилася на мене так, ніби вже подумки заковувала в наручники.

Бетті не стрималася і тихо засміялася.

— Бо я саме це й робила. Причому в дуже яскравих деталях.

— А зараз?

Він зупинився. Повернувся до неї.

— Все ще уявляєш?

Вона підняла очі. Вечірнє сонце робило її шкіру теплою і плуталося у розпущеному волоссі.

— Зараз я уявляю дуже багато різних речей. І повір, далеко не всі з них прописані в кримінальному кодексі.

Макс зробив півкроку ближче. Вільною рукою він обережно, самими кінчиками пальців, прибрав неслухняне пасмо з її обличчя.

— Бетті. Я ж чудово розумію, наскільки все це зараз складно.

Він важко зітхнув.

— Те, що ми нарили сьогодні вранці. Вся ця дика історія з Еліс, Лео і Девідом. Це суцільний бруд. Це страшенно боляче. Але послухай мене. Я тут не для того, щоб грати в лицаря-рятівника чи з останніх сил доводити свою невинність. Я просто хочу бути поруч.

Вона швидко відкусила шматочок вафлі. Треба було хоч якось виграти кілька секунд і сховати те, що зараз відбивалося в очах.

— Я намагаюся вірити тобі. Правда, намагаюся. Але кожного разу, коли дивлюся на тебе, перед очима знову спливає те кляте відео. Те, як ти простягаєш їй руку. Як вона слухняно йде за тобою в темряву. Мені від цього стає фізично моторошно.

Він кивнув. Навіть не спробував відвести погляд.

— Знаю. Я ж не прошу тебе взяти і стерти це з пам'яті. Це неможливо. Але просто дай нам шанс. Дай шанс бути чимось більшим, ніж суцільна підозра, густо замішана з пристрастю.

Бетті зробила ще один крихітний крок уперед і довірливо притулилася чолом до його плеча. Морозиво в руці вже почало зрадницько танути. Липкі краплі текли по пальцях, але зараз це взагалі не мало жодного значення.

— Я спробую, — прошепотіла вона в його сорочку. — Але пам'ятай. Якщо раптом вилізе, що ти хоч якось причетний до того, що з нею сталося...

— То ти розітреш мене на порох. — Макс закінчив фразу за неї, ледь помітно усміхнувшись. — Я добре запам'ятав.

Вона підняла голову. Їхні губи зустрілися повільно, якось дуже солодко, з виразним присмаком полуниці та ванілі. Макс обійняв її за талію, притягуючи ближче. На якусь коротку мить усе навколо просто вимкнулося. Залишився тільки шум води, нагріте повітря і вони вдвох.

Коли вони нарешті відірвалися одне від одного, Бетті тихо пирхнула. Вона подивилася на його пальці, щедро вимазані підталим пломбіром.

— Знаєш, ми зараз виглядаємо як парочка з якоїсь дешевої романтичної комедії. Точно не як герої детективного трилера.

— Трохи комедії нам зараз точно не завадить.

Макс дістав звідкись паперову серветку і почав акуратно витирати їй підборіддя.

— Особливо після всього того, в чому ми колупаємося зранку до ночі.

Вони пішли далі вздовж берега. Пальці міцно переплелися. Сонце останній раз блиснуло над горизонтом, і небо миттєво налилося густим, оксамитовим темно-рожевим кольором.

— Завтра їдемо говорити з Девідом? — запитала Бетті ледь чутно.

— Завтра. — Макс твердо кивнув. — А сьогодні нехай буде просто пляж. Морозиво. І ти.

Бетті стиснула його долоню трохи сильніше. Вперше за дуже довгий, виснажливий час вона дозволила собі просто дихати. Хоча б на ці кілька хвилин забути про мотиви, докази і старі таємниці.