~Пролог~

Тітка Люсі з самого ранку пекла чорничний пиріг, дядько вішав прапорці на стрічку із написом Hapy Birthday де не вистачало одної літери, а кузена прикрашала стрічкою подарунок.Це все могло означати тільки одне - сьогодні мій вісімнадцятий день народження.Насправді я не люблю це свято, воно нагадує мені про батьків, яких мені дуже не вистачає цього дня.
-Сонько прокидайся вже!-Ну скільки можна спати.-Сьогодні ж твій день народження.
-В моїх планах, обійми з подушкою.
-Я цього не дозволю.-Ну відірвись ти хоч на хвильку від свого ліжка.- У мене для тебе дещо є.-можливо я й не бажала влаштовувати величезні банкети, (як це полюбляла моя сестра) але святковий ритуал із подарунками все-таки зміг підняти мене.
-Навіть не думай відкривати очі доки я не порахую до трьох!-Не зіпсуй сюрприз.
-Гаразд.-Тільки якщо мене зараз розстріляють це буде на твоїй совісті.-ми обоє почалися сміятися.
-Один...-Не підглядай!
-Два...
-Три!
- З днем народження люба Евелін!-тітка Люсі піднесла чорничний пиріг із написом вершковим кремом - ,,Евелін 18" й лагідно поцілувала мене в щічку.
Мушу визнати, що після смерті моїх батьків, коли я переїхала до Техасу вони, Моніка та мій хлопець стали найдорожчими для мене людьми.Тільки їх я можу назвати своєю сім'єю.
-Ну тоді я почну.-Ліні ця сукня для тебе.-Мені здається, що білий гарно буде личити до рудого волосся.-Можливо ти розізлишся, але цю сукню я знайшла в бабусиному домі, вона належала твоїй матері.
-Оріана воно неймовірне.-Це найкращий подарунок у світі.На моїх очах виступили сльози тому, що хоча б щось цього дня нагадало про неї.Мої пальці сильно впивалися в сукню й не хотіли її відпускати ні на хвилину.
-Вона справді дуже гарна, але не зрівняється із нашим подарунком.
-Дядьку Чарльзе мушу визнати - ви мене заінтригували.- Заждіть це квитки?-Ми кудись їдемо?
-Не ми, а ви.-Квитків тільки двоє, тому ви  поїдете на літні канікули до Сейлему, міста в якому ти народилася.
-Господи, тіточко Люсі!-Це ж неймовірно!-Дякую!-Дякую!-Дякую

Я підбігла й сильно обійняла її.Від коли я переїхала до Техасу моєю найбільшою мрією було відвідати Сейлем.
-Але, будь ласка, будьте обережні.-Чарльз відвезе вас туди на вихідних, а зараз швидко снідайте й не запізніться останнього дня перед канікулами.
•••
-Ліні ти прямо світишся від щастя.-Зажди, ти підеш до школи в маминій сукні?
-Звісно, щось не так?-Можливо справді потрібно було краще її попрасувати.-Я напевне піду переодягнувся.
-Зажди.-Не потрібно, ти пречудова в ній.
-Справді?-Вона виглядає трохи старомодною, можливо всі подумають, що я... 
-Ти Евелін Райд!-І до того тобі дуже личить ця сукня, а якщо й будуть якісь гидкі коментарі, то відправ їх в зад!
-Ти маєш рацію, як завжди.Дядько відвіз нас до школи, та обійняв побажавши щасливого дня.-я із тих небагатьох підлітків яким подобалося вчитися (звичайно не все давалося так легко про те я старалася).Ми із Ріною розійшлися по класах, вона була молодшою від мене на два роки.
В класі творився справжній хаос, авжеж, це ж наш останній день у школі.
-Привіт, Софі не підкажеш де Ентоні.-До речі, тобі дуже личить блакитний.
-Мг...Вона оглянула мене зробивши потворний вираз обличчя, але як вже й казала моя сестра - пішли вони всі!.
-Так ти бачила?
-Господи, звідки мені знати де твій хлопець?-Відійди й не заважай, а і ще, дам дружню пораду - більше її не надягай.
-Я сама вирішу, що й коли мені носити! Я гримнула дверима і вийшла з класу, намагаючись не звертати уваги на таких як вона.Насправді було дивно, що Тоні не було в класі, він як і я належав до тихих непомітних відмінників, які ніколи не прогулювали школу й не мали багато друзів.
-Доброго дня, Евелін ти куди?-Зараз вже потрібно бути в класі.
-Вітаю місіс Браун.-Я хочу знайти Ентоні, а тоді ми разом повернемось.-Обіцяю, що це не займе багато часу.
-Гаразд, якщо побачиш міс Сміт, скажи, щоб йшла до класу і так, з днем народження.
-Моніки теж немає?-Добре якщо я знайду їх, то приведу до вас.-Спасибі.
Цікаво де він ходить?Можливо щось сталося й вони в небезпеці.Хоча не думаю тому, що Моніка на відміну від мене була в команді черлідерів  і користувалася великою популярністю.
-Джеремі зажди!-Ти часом не бачив Ентоні?
-Вони із Монікою здається пішли до вбиральні.
-Ти щось напевне наплутав.-Що моєму хлопцеві робити із моєю найкращою подругою?-Зажди...Здається я зрозуміла в мене день народження й вони готують сюрприз, а до вбиральні зайшли, щоб я не помітила.
-Ти така наївна Евелін.
-Джеремі послухай, я сама розберуся.-Йди до класу, місіс Браун збирає всіх.

Насправді я не хотіла псувати сюрприз, але потрібно було вже повертатись.З Монікою ми дружимо ще з раннього дитинства ще до її популярності.Ми разом знімали смішні відео, ходили на ночівлі один до одного та дивилися страшилки вночі.Якби не вона, у мене б не було подруг тому я їй безмежно вдячна.
Я попрямувала до вбиральні, щоб нарешті забрати, й повідомити про невдалий сюрприз.Проте коли я ввійшла мене справді очікував сюрприз на жаль без кульок, мафінів і гірлянд.
-Ентоні...Моніка...ви...як ви могли так вчинити зі мною?В очах потемніло, а розум відмовлявся чути будь-які слова.Це останнє що б я очікувала від двох найближчих мені людей.А найгірше те, що в їхніх очах я не побачила ні сорому, ні жалю.
-Я зараз все тобі поясню.
-Годі вже Ентоні!-Вона така дурепа, що цілий рік нічого не помічала, а тут вже кохання прокинулось?-Досить цих сліз Евелін, сама подумай він обере тупу сіру мишку яка вже всіх дістала своїми слізками по мамочці чи впевнену й успішну чирлідерку?-Зажди, я ж зачепила за живе так?-Ну давай, поплач, вперед!
-Монік не треба.-Облиш!
-Відійди Ентоні.-Зараз вдариш мене?-Чи втопиш у своїх сльозах?Я обережно зняла золотий браслет з руки й поклала його до сумочки.
-Підкупити мене хочеш?-Чи справді намірена битись?
-Зараз ти це й дізнаєшся мимро!Ентоні вибіг із вбиральні, враз я зробила сильний ковток повітря наче задихаючись, а слова самі полились із моїх вуст:
𝓓𝓮𝓿𝓸𝓿𝓮𝓸, 𝓭𝓮𝓿𝓸𝓿𝓮𝓸
𝓐𝓮𝓽𝓮𝓻𝓷𝓾𝓶 𝓽𝓸𝓻𝓶𝓮𝓷𝓽𝓾𝓶 𝓶𝓲𝓽𝓽𝓸
𝓕𝓮𝓵𝓲𝓬𝓲𝓽𝓪𝓽𝓮𝓶 𝓲𝓷𝓿𝓮𝓷𝓲𝓮𝓼
𝓝𝓾𝓶𝓺𝓾𝓪𝓶 𝓶𝓪𝓽𝓮𝓻 𝓯𝓲𝓮𝓽
𝓤𝓽 𝓷𝓸𝓷 𝓬𝓸𝓰𝓷𝓸𝓼𝓬𝓪𝓽 𝓿𝓮𝓻𝓾𝓼 𝓪𝓶𝓸𝓻
𝓣𝓪𝓷𝓽𝓾𝓶 𝓶𝓮 𝓪𝓶𝓪𝓿𝓲 𝓽𝓸𝓽𝓪 𝓿𝓲𝓽𝓪 𝓶𝓮𝓪
𝓞𝓶𝓷𝓮𝓼 𝓭𝓮𝓬𝓲𝓹𝓲𝓮𝓽 𝓘𝓷 𝓪𝓮𝓽𝓮𝓻𝓷𝓾𝓶 𝓬𝓵𝓪𝓾𝓭𝓮𝓻𝓲𝓼...