Розділ 2

«Хіба в житті кожного не буває коротеньких розділів, на перший погляд незначних, які, проте, можуть змінити всю його долю?»

В. Теккерей «Ярмарок суєти»

Двері Лія відчиняла так повільно, що збоку виглядало, дівчина ніколи не зайде всередину. Вона то знала, як ці штуки вміють голосно скрипіти. Як же ж вона сподівалася, що подруга міцно спить і тільки завтра відбудеться розмова про побачення. У вітальні було темно, Лія видихнула з полегшенням.

Трохи розслабившись, вона спокійно попрямувала до своєї кімнати. Відчинивши двері, світло засвітилося, що налякало дівчину, та скрикнула і прилипла до дверей.

• Нелю! Ти геть здуріла! Так мене лякати, ще о такій порі! Дуринда.
• Так зразу дуринда. Я на тебе чекаю, хочу знати, що і як, і де, і з ким. Довгенько ж ви гуляли. Значить, було класно?
• Ні.
• Як це ні? Ти на годинник дивилась? Уже пів на першу ночі, а ти кажеш «ні». Як це розуміти?
• «Ні» це «ні». Ніякого побачення не було.
• Може, сядеш? Відійди вже від дверей, га? — Лія сіла біля подруги, обійнявши подушку. — Розказуй. Де ти так довго була, якщо не на побачення? І я до тебе дзвонили, до речі.
• Телефон сів у мене. Остап мав мене завести в якийсь ресторан.
• О! Ти дивись! Ресторан на першому побаченні?
• Не доїхали ми туди, бо машина зламалася посеред лісу, там дорога до цього ресторану проходить. Стрьомно було, — Неля зареготала на весь голос, аж впала на ліжко, тримаючись за живіт. — Чого регочеш? Це те слово, що ідеально описує все, що я відчувала. Стрьомно.
• Так, початок цікавий. Що далі було? Остап на тебе накинувся, як голодний вовк?
• Але смішно, Нелька. Капець, як смішно. Мало того, що я не хотіла йти, так ще й гірше трапилося, ніж би я просто не пішла. А їй жартів захотілося.
• То треба було хотіти. От і притягнула негатив, — подушка з рук Наталі полетіла в бік кудрів Нелі, яка вміло ухилилась від нападу. — То, що було далі?
• Якийсь друг Остапа якраз їхав і затягнув його авто в цілодобову майстерню неподалік. А мене підвіз додому.
• Остап?
• Ні, Марко — його друг. Остап залишився в СТО.
• Щось ще є, так? – погляд Нелі став хитрим, відповіді хотілося уже. Лія бачила це і одразу почала говорити, її непокоїло те, як вони з Марком розійшлися.
• Цей Марко сказав, що я граюсь почуттями Остапа. Ти це чуєш? Що я якась аферистка, чи що. Що він за друга переживає, а я погана, бач. От я трохи накричала на нього,  — погляд Нелі говорив так багато, що жодні слова не сказали б точніше. — Що? Чого ти дивишся на мене так, ніби, я з мухи слона зробила?
• Бо так і є?
• Ти на чиїй стороні зараз?! А нормально, що він мене образив?! Нормально говорити таке, людині, яку не знаєш?!
• Ну, хіба він так не сказав, саме тому, що тебе не знає? Остапа ж знає багато років, тому... Можливо, він був занадто прямолінійний, але мені здається, що у нього були причини зробити такі висновки.
• Не треба було кричати? Але він... так... сказав...
• Забудьмо на хвилинку про Марка. Що до Остапа? Це точно не спрацює? Не хочеш ще раз спробувати?
• Я не знаю. Він веде курси і я не хочу... Якщо скажу, що між нами нічого не буде, то буде незручно і дивно, коли будемо зустрічатися. Ти знаєш, що я з конфліктами не дружу. І я не знаю, як Остап відреагує на мою відмову. Уууу, що це таке відбувається?
• Та, Ліє, мабуть, таки він не для тебе. Але я все ж наполягаю, щоб не спішити. Раптом таки вийде…
• Усе, йди спати. Голову мені крутиш зі своїми мудрими думками.
• Ти теж поспи. Викинь все з голівоньки і відпочинь.

Та заснути вдалося не зразу, цілий вечір переживала знову своє недопобачення. Аналізувала кожну хвилину і починала ще більше нервувати.

***

Неля встала з самого ранку, сонце тільки сходило. Вона знала місце, де так рано можна хорошу каву дістати. Задоволена собою, з гарячою пахучою кавою в руках, Неля поспішала в гості до Миколи.

В квартирі свого колеги і по сумісництвом таємного хлопця Неля була нечастою гостею. Зустрічатись, якщо можна так сказати, почали під кінець п’ятого курсу. Викладача, з яким вони готували магістерську, раптово поміняли. А новий куратор так само раптово змінив тему, і то за три місяці до захисту.

Неля любила свій іняз, любила мови вивчати, усе, що з ними пов’язано, завжди легко вдавалося. Вона знайшла свою стихію і йшла в одну сторону з нею. Але раптова зміна теми, завдала багато клопоту і нервів. Саме тоді, якось так несподівано, Микола зголосився допомогти із магістерською. Так і почались їхні стосунки.

Хоча він одразу попередив Нелю, що їхні стосунки не для публіки, бо його батько має інші плани на нього, зараз уже ця таємничість дратувати.

Двері ніхто не відчиняв, Неля знову подзвонила у дзвінок, але розуміла, що це востаннє, бо сусіди можуть зацікавитися хто це так настирливо добирається. А сусіди усі знали Миколиного батька і легко могли донести, що молода дівчина з самого ранку приходила до його сина. А тоді почнуться питання.

• Та де ж ти? Уже ж половина восьмої.