Епілог

- І нашого демона Страж здолав?! - ошелешено дивився на мене Геррі. Від праведного обурення він ледве не розсипав горішки, які захоплено вплітав, доки слухав мою історію.

Дорайн сидів навпроти, ніжно стискав мою руку в широкій долоні.

- А потім я виявилася там звідки все почалося, - прошепотіла я, розглядаючи вінки, що випирають, на руці нареченого.

- Загір, значить, - пробурмотів Дорайн, задумливо закусивши щоку зсередини. Я здивовано підвела на нього погляд. Він взагалі чув, що я згадала про його загибель та закриття академії?!

Демон задумливо зрушив брови до перенісся і ревниво запитав:

- Ну і що між вами було?!

- Дор ти при своєму розумі? - приголомшено перепитала. Демона видала посмішка, що майнула на краечках губ, але він продовжив гнути свою лінію:

- Варто попросити слідчих перевірити, чи не причетний він до того, що сталося. Підозрюю, що він заздрив нашій перемозі та тому, що в мене така прекрасна наречена.

- А на додачу до краси йде неймовірне вміння влипати в неприємності, - уїдливо зауважив Геррі, продовжуючи хрумтіти горіхами. Дорайн глянув на нього, потім знову на мене. На цей раз спитав серйозніше:

- То ти скажеш мені нарешті?

- Ти вже сам все зрозумів, - опустивши голову, промимрила я. Руки рефлекторно притиснула до тіла, ніби боронилася.

Демон обійняв мене за плечі, потягнув на себе, легко пересадив собі на коліна.

- Зрозумів, - не став заперечувати. - Але хочу, щоб ти сказала. Можливо, ти не хочеш цього і…

- Ні! - різко хитнула головою, потім знітилася: - Тобто хочу. Я боялася, що ти будеш проти...

- Елері, - Дорайн вмить розслабився, спритно впіймав мене за підборіддя і залишив на губах легкий поцілунок: - Я хоч раз змусив тебе сумніватися у своїх почуттях?

- Ні, - прошепотіла, розуміючи, що навіть в іншій реальності відчувала його своїм.

- Тоді скажи це нарешті.

Підібгавши в сумніві губи, я вдивилася в сірі очі.

Раніше я могла лише намагатися оживити дитячі спогади про батьків. Намагалася уявити, як вони ставилися один до одного, і як би я хотіла, щоб до мене ставився чоловік. А тепер у мене було цілих кілька вечорів у їхній компанії. Дорайну я про батьків розповіла коротко, але сама старанно запам'ятала кожну дрібницю.

- У нас буде дитина, - прошепотіла і сама злякалася того, що сказала. Дорайн усміхався.

- Це найкраще, що я чув останнім часом, - так само тихо відповів він, потерся носом об мою скроню: - Обіцяю намагатися щосили, щоб стати найкращим чоловіком і батьком.

***

Весна в Шедані сама по собі прикраса, але на радість журналістам та гостям весілля оформляли кращі дизайнери. Пост логофета був у Моріара вже майже в кишені, але він продовжив особисто стежити за підготовкою урочистостей.

Сукню мені довелося вибрати вільну від грудей. Не хотіла привертати зайву увагу випираючим животом. Ірма та Таїра бігали навколо мене, поправляючи сукню та зачіску. Айра без докорів сумління грала з Геррі в карти.

Звірятко ми все ж таки поставили на облік. Попри те, що він зображував непритомність, погрожував викинутися в каналізацію та інше. Правда тепер Дорайн боявся відпускати мене будь-куди без нагляду. Навіть Стражу не надто довіряв. І майже всюди відправлявся зі мною. Це було приємно, але я почала переживати, що він не захоче відпускати мене працювати в Шедан.

Сьогодні дівчатам ледве вдалося його вигнати із заявами, що нареченому не можна бачити наречену до весілля.

Геррі їдко прокоментував, що демон абсолютно точно зробив мені дитину із заплющеними очима.

На куниці сьогодні теж красувався метелик і прикраса для хвоста у вигляді кількох бантиків. Останні звір довго оглядав, але зрештою махнув лапкою і дозволив начепити.

- Десять хвилин до початку! - у кімнату зазирнув Загір. Оглянув мене і хмикнув:

- Тобі дуже личить!

- Загіре, друзі нареченого вже біля арки, - чемно нагадав ректорові Голданарі чоловічий голос. Ат Руа цокнув язиком і пішов у інший бік, а в кімнаті з'явився Моріар ат Катара. Він чемно кивнув мені, дівчатам, потім підійшов ближче: - Елері, твоїх батьків, на жаль, сьогодні немає з нами. Чи дозволиш мені вивести тебе до вівтаря?

Я з усмішкою погодилася.

Сонячне світло плуталося в білих та насичено-фіолетових прикрасах. Сукня мелодійно шаруділа, дорога тканина приємно ковзала по шкірі. Під спокійну урочисту музику ми ступали по вистеленій пелюстками квітів доріжці, на кінці якої на мене чекав Дорайн. Йому неймовірно пасував світло-сірий костюм.

Десятки поглядів стежили за тим, як я з ніжним фіолетовим букетом підходжу до майбутнього чоловіка.

Зупинилася навпроти демона, підвела голову і ледве не втопилася в його сірих очах. Він дивився на мене як щось піднесене, прекрасне, тендітне й неповторне.

Я навіть примудрилася прослухати початок промови весільного реєстратора. Добре хоч змогла відповісти «згодна», не запнувшись.

Потім настала черга Дорайна відповідати на стандартне, але чомусь дуже важливе і зворушливе питання.

- Згоден, - відповів він, і мені раптом полегшало. А демон схилився трохи нижче і тихо додав: - Кохатиму тебе в цьому світі та будь-якому іншому.