21

Оглянувши будівлю гуртожитку, Моріар задумливо зупинився.

- Ви ж розумієте, що якщо їм це не сподобається, вони запроторять вас до в'язниці? - спитав, маючи на увазі працівників Міністерства Підглядань.

Стиснувши пальці в кулак, я хитнула головою і попрямувала вперед. Відповіла на ходу:

- Якщо мені вдасться виправити те, що я накоїла, мені буде все одно. Але я не розумію чому за ґрати не потрапила Наріне.

Демон порівнявся зі мною, кілька хвилин мовчав, розглядаючи будівлю. Якоїсь миті примружився, очевидно вивчаючи опорне плетіння. Цікаво, чи пізнає магію власного сина? Чи Дорайн вправно замаскував своє плетіння?

- Ви кажете, що вона все пам'ятала? – тихо уточнив Моріар. Кивнула. Чоловік ще раз підозріло запитав: — Говорила Дорайну, що вони одружені та вона чекає на дитину?

- Все правда, - підтвердила і потягла на себе двері. Усередині будівлі було тихо та досить тепло. Моріар щільно зачинив двері, а потім несподівано додав від себе сили в плетіння. Повернувся і як ні в чому не бувало пішов за мною.

- При цьому ви стверджуєте, що її батько живий, - продовжував вибудовувати логічний ланцюжок демон. Я погоджуючись хитнула головою, поки що більш зосереджена на пошуку кімнати Таїри, ніж на роздумах недосвекра.

- І саме він мій головний конкурент на пост логофета, а не Аргал?

При згадці останнього імені навіть зупинилася, різко обернулася до чоловіка:

- Точно! Я ж забула вам сказати, що бачила сьогодні містера ат Коріуса. Він мав два Стража!

Хотіла додати, що це означає, що рубіновий артефакт працює, але Моріар скривився, відкинувши мої слова:

- Це неможливо. Не всім демонам взагалі вистачає сил і майстерності створення Стража, а створити двох і утримувати їх життєздатними достатньо часу не під силу нікому.

- Але я точно бачила…

- Можливо, він змусив когось віддати йому свого хранителя, - припустив Моріар, заглядаючи до однієї з кімнат. Дітей ніде не було. - Може, завів собі досить сильну коханку.

У його голосі було стільки впевненості, що я лише зиркнула на його власний золотий браслет, зітхнула і продовжила шлях.

Щаблі рипіли під ногами, дерев'яні дошки хрустіли, змушуючи уважніше до них придивлятися і робити наступний крок якомога акуратніше.

Зрештою побачила потрібну кімнату. Впізнала її за виведеними написами над вікном. Таїра зробила цей оберіг від відьомських прокльонів у своїй кімнаті, тільки-но опинившись у Годамн.

Пройшла до ліжка біля вікна. Від нього залишився лише каркас, а матрац та ковдра зникли. Але на білизні висів зелений шарф із вишитими ініціалами «К.С.».

Нерішуче зупинилася і все ж таки взяла в руки несподівану знахідку. Я пам'ятала цей шарф. Він належав Кіру. Кір Сано. Напевно, Кір. Хоча, може бути, і Клод. Але старший завжди віддавав найкраще братові.

Згадалися хлопчики, які потрапили до Академії Проклятих одночасно. Клод старший, але вчитися їм довелося в одному класі, через те, що живучи з матір'ю, хлопчик не відвідував жодних навчальних закладів. Їхня мати була наркоманкою, що втратила зв'язок з реальністю і змушена була заробляти своїм тілом. Чи знала вона хоч імена батьків хлопчиків? Навряд чи.

Клод взяв на себе турботу про молодшого, поки мама десь пропадала. Якось вона не повернулася додому. Її не було день, два, тиждень. Клоду довелося навчитися виживати самостійно. Через рік такого життя їх знайшли соцпрацівники та відправили у Годамн.

- Щось знайшли? - Моріар придивився до шарфа, який я стиснула в пальцях. Повернувшись у реальність, хитнула головою:

- Ні, просто це… не важливо.

Відклавши зелену тканину, опустилася навколішки перед ліжком, промацала мостини. Одна з них піддалася. Демон притримав мене за плече та підняв дерев'яну дошку магією.

- Ще скалку заженете, - пояснив Моріар. Я вдячно кивнула і витягла зі схованки книгу в темній шкіряній обкладинці.

– Ось вона, – тихо видихнула, розглядаючи жовті сторінки. Усі вони були списані від руки. Книжка з м'якою обкладинкою більше нагадувала старий дорогий щоденник.

- Тепер доведеться пробратися до Міністерства Зовнішньосвітової розвідки, - Моріар з прикрістю скривився.

Він правий. Розривати простір та час найкраще саме звідти. Через специфіку роботи цієї установи, там межі світів і так витончені, знадобиться набагато менше зусиль і наслідки будуть значно меншими. Напевно, подібними міркуваннями керувалася й Наріне.

Сунувши книгу в сумку, нарешті змогла видихнути спокійніше. Вперше за весь час перебування тут, у цій зміненій реальності я змогла відчути себе трохи краще. Залишилося лише повернути все назад. Ні про що інше не могла й думати.

З усмішкою повернулась до Моріара, бажаючи подякувати йому від щирого серця, але здивовано застигла. Чоловік напружено дивився на вихід із кімнати та прислухався.

Почув дітей чи…

Топ. Топ.

Впевнені кроки явно належали не дитині. Слідом лунав тихий шелест. Хтось наближався.

Страж зіслизнув із руки Моріара, впав на підлогу і збільшився у розмірах.

Крок.

І у дверях з'явилася худа постать Аргала ат Коріуса. Оглянувши нас зневажливим поглядом, демон скривився:

- Моріар, нечесно намагатися скористатися забороненим чаклунством! Потрібно вміти програвати.

Біля його ніг вилися дві золоті змії, шелестячи лускою по мостинах. З плеча пробувала язиком повітря третя рептилія.

В мене вирвався зляканий видих.

Моріар видав глухий рик, а потім заявив:

- Наскільки я розумію, ти перший скористався цим методом!

- Ну, що ти, - обурився Аргал. – Я? Та ніколи.

Я згадала все, що розповідав мені про цього демона Дорайн. Головною його особливістю було вміння не бруднити руки самостійно, а домагатися потрібного чужими зусиллями. Для пошуку рубінового артефакту він використовував Йозефа, якого потім і підставив, для відкриття порталу в минуле скористався здібностями Наріне. Тепер було навіть дивно, що він прийшов сюди особисто.