16

- Правда? - ректор найкращої в Ізаріді академії здивовано глянув на друга. Той повільно кивнув, а потім вказав на свою супутницю, яка обвивала його лікоть, наче деревна змія: - Моя дружина Наріне ат Рогад.

Прізвище Дорайна у поєднанні з чужим ім'ям боляче різало слух. Минулого разу Загір, мабуть, за звичкою назвав Наріне її дівочим прізвищем. А тепер у мене ледь не підкосилися ноги.

Сині очі дивилися на мене з цікавістю. Демониця посміхалася і мовчала, не поспішаючи нічого мені казати. Вдосталь намилувавшись моїм розгубленим обличчям і чорною сукнею, вона обернулася до Загіра і заговорила з ним:

- Дуже рада бачити вас разом. Ти так довго тягнув зі знайомством, що я взагалі засумнівалась у реальності твоєї нареченої.

- Елері дуже зайнята побудовою кар'єри, - статечно відповів Загір. – Вона архітектор у містобудівному відомстві. Тому вільного часу замало.

Я підібгала губи та, нарешті, змогла відпустити сіроокий погляд.

От і дізналася ким стала б, якби не потрапила у Годамн. У цьому часі я не надихнулася прикладом Філена ат Горти, не пішла на практику до шпиталю і… надто багато "не". Все це життя складається з них.

- Правильно, - кивнула Наріне, дивлячись лише на мого супутника. - Кар'єру потрібно збудувати до народження дітей, потім буде складніше. Звісно, ​​якщо ви їх плануєте.

Демониця демонстративно погладила круглий живіт. Я різко відвернулася і побачила Крайта, що крокував до нас. Він привітно посміхнувся:

- Добрий вечір, майбутня місис ат Руа.

- Мила, це Крайт ат Маніл. Головний прокурор Шедана. Моя наречена Елері Міон.

Долоні зіткнулися у легкому рукостисканні, і в моїй голові з'явилася думка, що Крайт може бути саме тим демоном, якому справді хотілося б повернути час назад. Він втратив Ірму, жінку, якою дорожив найбільше у світі. Він палко кохав її та готовий був прийняти життя без дітей, але вона з подібними змиритися не змогла. А ще Крайт має владу. Може, мені варто поговорити з ним?

У ресторані грала жива музика. Дівчина з рудими кучерями у блакитній сукні стояла за мікрофоном і виводила ніжну повільну пісню. Люди й демони в дорогих вбраннях сиділи за столиками, прикрашеними живими квітами, та неквапливо вечеряли. За вікнами вже стемніло, у жовтому світлі ліхтарів сипалися з неба великі пластівці снігу.

Загір галантно відсунув для мене стілець, потім зайняв місце поряд. Мій погляд раз у раз стрибав у бік Дорайна, довільно чіплявся за його жести у бік дружини. Демон був чемний і уважний, але якийсь усунений та напівбайдужий. Чи мені тільки хотілося так думати?

Розмова крутилася довкола роботи, потім, коли нам принесли замовлення, перейшла на політику.

- Що Аргал пообіцяв тим, хто перейшов на його бік? — спитав Крайт, дивлячись на Дорайна. Той відповів неохоче:

- Напевно, вічне життя. Цей дивак займається колекціонуванням різних артефактів давнини. Усі вони неробочі, але екземплярів у його колекції достатньо. Можливо, розповідає всім довірливим, що вже готовий наділити їх наддемонічними здібностями.

- Гарна теорія, - з іронією підтримав Загір. - Але мені здається, що все набагато банальніше. Він грає на роздутій зарозумілості деяких демонів.

- Його промова на закритій вечері була цілком показовою, - зітхнув Дорайн, заговоривши серйозніше. - Що б він не говорив для великої аудиторії, та він досі дотримується ідеї переваги демонів. А до політики йдуть ті, кого вабить влада. Аргал пропонує її посилити й збільшити. Звісно, ​​за ним ідуть.

- Якби ти тільки знайшов спільну мову з батьком, любий, - проворкувала Наріне, подавшись ближче до чоловіка. - Це могло б сприятливо вплинути на його рейтинги. Сподіваюся, що через місяць народиться малюк і він згуртує вас.

Мені різко стало душно.

- Прошу мене пробачити, - сказала тихо, піднялася з-за столу і попрямувала у бік вбиральні. Але не доходячи до неї звернула на веранду. Стрімко підійшла до поручнів, сперлася на них руками та зробила глибокий вдих.

Я намагалася переконати себе залишатися спокійною і просто спостерігати, сприймати все, що відбувається, як театральну виставу, але… не могла. Боролася з собою до останнього, але зараз навіть не відчувала сил повернутися назад у залу. Ці демони жили у світі, що надто відрізнявся від звичного мені. Створювалося відчуття, що знайомі мені долі записали на клаптиках паперу, потім кинули в лантух, перемішали й почали діставати у довільному порядку. Когось складали разом, а когось взагалі викидали на сміття.

- Ви в порядку? - уточнив поруч голос, від якого я ледь не розплакалася. В останній момент щільно стиснула губи та кивнула.

Зі звичним клацанням відкрився портсигар. Ніколи в житті я не курила, але зараз зненацька з'явилося моторошне бажання затягнутися. Відчути на язику гіркий дим, посмак якого я колись відчувала від поцілунків Йозефа. Здавалося, що ця гіркота здасться нічим порівняно з тією, що з'їдала зсередини.

Обернулася до Дорайна і невпевнено глянула на складені в рівний ряд сигарети:

- Можна? - спитала несміливо. Демон оглянув мене здивовано. Озирнувся на вхід у ресторан, ніби боявся, що за нами стежать, і простяг мені портсигар.

Я взяла двома пальцями паперову трубочку з тютюном, оглянула з сумнівом, ніяково піднесла до губ.

- Просто втягніть повітря ротом, - тихо підказав Дорайн, ніби з першого погляду зрозумів, що я зовсім недосвідчена в цій справі.

Кінчик сигарети спалахнув під сірооким поглядом і почав тліти. Я зробила так, як сказав Дорайн. Втягнула дим. Неприємний горілий смак наповнив рота і пробрався в легені. Здавалося, що я задихаюсь. Тут же закашлялася.

Чоловік із тихим сміхом забрав із моїх пальців сигарету, притримав за лікоть. Вирівнявши подих, я винувато поглянула на нього. Дорайн усміхнувся і затягнувся вже сам. Він ніби просто дихав цим їдким димом. А в мене раптом перехопило подих від того, що кілька хвилин тому я сама тримала в губах фільтр тієї сигарети.