Розділ 6. Довгий день

Розділ 6. Довгий день

---

Цієї ночі юнак нарешті зміг виспатися. Міцний сон зробив свою справу – дика втома, що навалилася на нього, пережиті хвилювання, що відняли всі сили, – усе це зникло, як зник і його найбільший страх. Арр лежав, розплющивши очі і не рухаючись, – йому не хотілося, щоб сон, дивний сон покидав його.

Йому снився Улла, що розплився в усмішці, верхи на бізоні, тільки у бика замість голови – череп із рогами. Улла крутить череп перед собою, а бізон несе його прямо – все далі і далі. Снився Іллім – він стоїть, хитаючи головою, мовчки дивиться на нього, у його простягнутих долонях два обереги – фігурка мамонта та фігурка Довгозуба. Мабуть, він чекає, яким буде вибір. Рука Арра тягнеться до фігурки Довгозуба. Але та розчиняється в темряві. І Іллім розчиняється у темряві, продовжуючи хитати головою. А з мороку вибігають чужинці, потім мамонти і два Довгозуби, а за ними – величезний носоріг з блискучим білим рогом. Носоріг біжить, ламаючи все на своєму шляху, – він пробиває Ікласту гору і мчить далі. Усі розбігаються вусебіч від нього – і мамонти, і чужинці, і Довгозуби... Тільки Арр стоїть і спокійно дивиться, як гігант наближається до нього, розгойдуючись на ходу неосяжним тулубом. Арр ніколи не бачив носорога – тільки величезний череп з довгим рогом, але в його уяві він як гора, вкрита кам'яною шкірою, а його ноги – як стовбури дерев. Він поранив морду, розбиваючи гору, його кров, падаючи на землю, перетворюється на червоне каміння. Носоріг дуже близько, Арр бачить його очі. Вони темні, з рубіново-червоними зіницями. Ці очі затягують юнака, він розчиняється у рубіновому світлі. Його крутить, немов у вирі, і намагаючись зупинитися, Арр натикається на якийсь предмет. Це Рубінова Черепаха! Панцир опускається йому на голову, і вир відразу ж зупиняється. Хлопець стоїть на землі, а носоріг тікає у бік Широкої річки, перетворюючись на Стару гору, а його ріг – на Дерево Сили.

«Що це може означати!? Ва-а-а! Це ж Великий дух Койстилак відвідав мене цієї ночі! – Арр намагався розібратися в сновидінні, доки воно не зникло. – Великий Дух дав мені найміцніший оберіг – Рубінову Черепаху. І завдяки цьому панциру я залишився цілим і уникнув неминучої загибелі! Хвала Великому Духу Койстилаку! Хвала Духам наших Предків!»

Арр поправив панцир, що з'їхав набік, у себе на голові і тільки тепер звернув увагу на довгий зуб, який продовжував притискати до грудей.

«Ва-а-а! Оце ікло! Такого ще ніхто не мав! – юнак розглядав свій трофей з усіх боків, проводячи пальцями по гострих гранях. – Не можна його втратити!»

З цими словами Арр відв'язав шкіряну перев'язь від палиці, щоб зробити з неї шнур для ікла. «А де мій ніж?» – юний мисливець одразу й не збагнув, чому ножа немає на поясі. Потім, згадавши, підвівся накарачки і підповз до виходу з нори. Зовні було тихо. Арр обережно пошукав рукою між корінням і, знайшовши нарешті ніж, вирішив перевірити, чи не бродить Довгозуб поряд з Деревом Сили. Він висунув руку з палицею назовні і похитав нею в повітрі. Тиша. Тоді Арр швидко визирнув з лігва – навколо, наскільки він міг бачити, нікого не було – хижак забрався геть.

Неспішно зробивши шнур і одягнувши на шию довге ікло, Арр сповнився новим почуттям – він переможець! Навіть Довгозуб неспроможний його здолати! Хлопець швидко вибрався зі свого прихистку і, стоячи під покровом величезного дерева – Дерева Сили, сміливо дивився навколо поглядом рішучої людини, справжнього мисливця! Рубінова Черепаха, якій, мабуть, теж передалося це почуття, набула нового кольору – кольору яскравого пульсуючого полум'я, що блищало у прожилках панцира.

Сонце тільки зійшло і ще ховалося за горою. За ніч вітер зрушив хмари, які тепер усі скупчилися над Широкою річкою, затуливши півнеба. Ранкове повітря, прохолодне і вологе, обіцяло швидку зміну погоди. Можливо, вдень буде дощ. Арр ще раз глянув на долину між гір.

«Годі. Досить дивитися! Потрібно рухатися до Великої стоянки. Але спочатку треба знайти воду, – спрага, що мучила юнака ще з вечора, ставала нестерпною. – Тільки де її шукати? До Нашої річки не дуже то й близько. Може, пошукати біля Старої гори? Вона зовсім поряд».

«Заодно поозираюся навколо, – юний мисливець рішуче попрямував до підніжжя гори, лише на мить звівши очі вгору, до крони Дерева Сили. – Сюди я точно не полізу. Краще видерусь на гору».

Угору схилом, туди, де виднілася зелена рослинність, Арр піднімався квапливо, переходячи часом на біг. Він думав тільки про воду, сподіваючись знайти хоч якийсь потічок.

На високих зелених схилах росли темно-зелені рослини зі щільним округлим листям і білими в цятку дрібними квітами. На дотик листя було товстим і м'ясистим.

«Те, що потрібно! – юнакові були знайомі ці квіти. – Це можна їсти». Арр ліг животом прямо на м'яку зелену подушку і з насолодою став жувати соковите листя. Частково вгамувавши таким чином спрагу, він піднявся ще вище схилом.

«Раптом я побачу когось із племені?» – юнак уже ждав довгоочікуваної зустрічі. Хоча Стара гора і була невисокою, згори огляд відкривався набагато ширше. Натрапивши на невисокі кущі з дрібним листям і синювато-чорними ягодами, Арр не зміг приховати своєї радості. Напихаючи повний рот соковитих ягід, він мружився від задоволення і кисло-солодкого смаку, не звертаючи уваги на те, що і язик, і зуби, і навіть пальці стали синіми.

«Як успішно починається день! Якщо зараз ще й Уллу побачу…» – юний мисливець уважно вдивлявся в далечінь – то у бік Нашої річки, то у бік Ікластої гори, хоча яскраве сонце вже піднялося над скелями і сліпило очі. Він намагався не пропустити найменшої дрібниці, зосереджено розглядаючи околиці. Жоден порух не міг вислизнути від його чіпкого погляду. Його увагу привернули птахи на одному з далеких схилів, що виступав у бік Ікластої гори. Вони різко зірвалися з місця і полетіли, роблячи велике коло над долиною. Арр придивився – якісь силуети, схожі на людей, з'явилися, ніби виринувши з-під землі.