Розділ 2. Стежка Мисливця

Розділ 2. Стежка Мисливця

---

Коротка ніч закінчилася. З першим промінням Сонця долина під горою прокинулася. Зграї птахів із гучним криком закружляли в небі і розбудили Арра. Здавалося, вони кричать прямо в печері – дзвінко й наполегливо. Схопившись на ноги, Арр спробував знайти якусь щілину між валунами, щоб оглянути околиці. Найяскравіше світло проникало в печеру згори, з боку Вранішнього Сонця. Там, де каміння прилягало нещільно одне до одного, Арр зміг, упираючись ногами і руками, підтягнутися і протиснутися вузькою ущелиною, що веде вгору, до світла. Далі ущелина трохи розширювалася, і, підтягнувшись, юнак зміг обережно висунути голову назовні. Від виду, що відкрився перед ним, захопило подих.

Дощ припинився ще перед світанком, небо майже очистилося від хмар, і мокре каміння й трава, вкрита росою, весело блищали під сонячним промінням. Дивлячись униз з висоти гори, Арр знову відчув себе птахом, що летить над долиною. Сонце сліпило очі, доводилося жмуритися, але він виразно бачив блакитну смужку річки і темні, вкриті рослинністю схили невисокої Старої гори, а за нею – саме туди йому треба йти – і червоно-буру Ікласту гору з Ведмежою печерою вдалині. Дерево Сили він розгледіти поки що не міг, але воно було там, біля підніжжя Старої гори, за річкою.

Арр міг ще довго милуватися зеленою долиною, але думки, що не давали йому спокою ввечері, знову повернулися. «Як там Улла? – перше, що подумав Арр. – Чи дістався він до Ведмежої печери?»

Вони розлучилися тільки вчора, рано-вранці. Вийшовши з Великої ущелини, спочатку йшли разом, Арр якийсь час допомагав Уллі нести шматок хобота, але потім їхні шляхи розійшлися – Улла повернув ліворуч, а Арр продовжив шлях до гори.

------

Коли Іллім – Той, що розмовляє з духами, – після рішення вождя мовчки вклав кожному в руку по маленькій фігурці, друзям стало зрозуміло, що віщун уже визначив, яке випробування чекає на кожного на Стежці Мисливця.

Улла отримав фігурку ведмедя, Арр – Довгозуба.

– Ідіть спати, – тільки й сказав Іллім, – завтра на світанку я вам усе розповім.

Ці слова лише посилили занепокоєння друзів, і спочатку вони взагалі не могли заснути. Їм було сказано лягти на краю тимчасового табору, ближче до виходу з ущелини, а Іллім ліг поряд, і щось нашіптував, і співав, і видавав якісь незрозумілі звуки. Під це монотонне бурмотіння вони поринули в короткий сон.

З першим промінням Сонця юнаки були вже на ногах. Іллім теж прокинувся і одразу оголосив про початок обряду посвячення. Звелів Уллі та Аррові взяти в руки фігурки тварин і сказав:

– Це ваші обереги. Я сам їх вирізав із кістки мамонта. Тобі, Улло, я даю фігурку ведмедя. Я знаю, ти дужий і дуже міцний юнак. Як ведмідь. Але, як і ведмідь, ти маєш страх перед мамонтами. Тому ти візьмеш шматок хобота і віднесеш його в Печеру ведмедів, що з краю Ікластої гори. Там ти залишиш цей хобот і з ним назавжди залишиш свій страх. Цей оберіг, у якому живе дух печерного ведмедя, захистить тебе на твоєму шляху.

Потім, уже звертаючись до Арра, Той, хто розмовляє з Духами, продовжив:

– Тобі, Арре, дісталася фігурка Довгозуба. Це дуже небезпечна тварина, можливо, найнебезпечніший хижак з усіх, кого я знаю. Але й ти не здобич, а мисливець – такий же швидкий і непередбачуваний. Твій шлях лежить до Дерева Сили. Нехай ця фігурка завжди буде з тобою – вона вбереже тебе від Довгозуба! Учора ви довели, що готові обстоювати свою правоту. Молодці! Тепер, в останньому випробуванні, кожен з вас, поодинці, повинен пройти Стежкою Мисливця! Тобі, Улла – до Печери ведмедів, а тобі, Арре – до Дерева Сили, і принести звідти дари, які ви піднесете нашому покровителеві – Великому духу Койстилаку! Коли він прийме ваші дари, ви станете мисливцями. І надалі Він і Духи Предків оберігатимуть вас від небезпек і допомагатимуть на полюванні!

Говорячи все це, Іллім розтирав у руках червоний порошок. Потім великим пальцем провів кілька широких ліній на лобі і щоках у юнаків:

– Ви тепер під владою Духів Предків. Вони проведуть і захистять вас. Тобі, Улло, слід іти в бік, де сходить Сонце, прямо до Ікластої гори. Біля самого підніжжя, зверненого до Довгої гори, ти побачиш Печеру ведмедів. Я багато разів вам про неї розповідав. Ти маєш зайти туди, доки світло. Удень ведмедів у печері не має бути. Візьми ось цей пакунок, – Іллім вказав на довгий предмет, що лежав на землі трохи осторонь, – це шматок хобота. Залиш його в печері, прямо біля входу. Потім знайдеш червоний камінь, невеликий, але обов'язково червоний. Там, у печері, такого каміння небагато, так що шукай уважно. Цей камінь ти маєш принести мені. Це буде твій дар Великому Духу. На місце взятого каменя покладеш свій амулет, який носиш на шиї. Якщо ти не будеш баритися, то точно встигнеш ще до заходу Сонця. Ніч проведеш у гроті над печерою. З правого боку печери по каменях можна піднятися на гору і сховатися під величезним каменем у невеликому гроті. Там ти будеш у безпеці. Уранці, коли зійде Сонце і ти побачиш, що ведмеді пішли, повертайся назад у селище.

– Тобі, Арре, слід іти у бік Широкої річки, туди, куди пішли мамонти. Коли Сонце досягне зеніту, перейдеш Нашу річку і рушиш до Сторожової гори. Сонце буде прямо над нею. Ти знаєш Сторожову печеру, бував там із мисливцями?

– Так, нещодавно. Коли полювали на бізонів біля Нашої річки... – почав Арр, але Іллім зупинив його.