Розділ 1. Полювання на мамонтів

РУБІНОВА ЧЕРЕПАХА

Перший Супергерой в історії Людства!

Розділ 1. Полювання на мамонтів

---

Арр біг уже давно, ноги втомилися, по спині лився піт. Рухаючись широкою долиною, він прямував до гори, схожої, як йому здавалося, на лежачого бика. Хлопець поспішав – він мав дійти до печери, що на вершині, і сховатися в ній до того, як Сонце сяде за горизонт. Від постійної напруги, а йому весь час доводилося не тільки дивитися собі під ноги, уникаючи гострого каміння, але ще й огинати колючі чагарники, які постійно перегороджували шлях, трохи крутилася голова. І хоча місцевість була знайомою – він ходив тут недавно із загоном мисливців, – сильне занепокоєння не полишало його: уперше в житті він був зовсім один. Темп бігу зменшувати не можна – треба обов'язково встигнути до темряви! А попереду ще довгий підйом до вершини гори.

Ось знайоме засохле дерево з двома стовбурами – його гілки нагадують пазурі величезного орла, що впав на спину. Далі має бути струмок, але зараз від нього залишилося лише вузьке пересохле русло з м'яким піском. Звичайно, було б легше бігти прямо по піску, але тоді, напевно, залишаться відбитки ніг.

«Ні, бігтиму по кам'янистому березі, – вирішив Арр, – краще не видавати своєї присутності». І хоча великі хижаки зустрічалися тут дуже рідко, а дрібні звірі вже давно або втекли, або сховалися, зачувши людину, все ж таки обережність – головне правило для справжнього мисливця.

Відкриту рівну долину Арр подолав швидко, бігав він, мабуть, найшвидше в племені, але тепер, серед каміння на схилі гори, йому довелося сповільнити біг. Треба поберегти ноги: залишитися вночі просто неба – смертельно небезпечно. Обережно перестрибуючи з каменя на камінь і прислухаючись до навколишніх звуків, Арр рухався вздовж помітного пересохлого струмка вгору, до вершини. Там, у вже знайомій йому сторожовій печері, він зможе сховатися і заночувати. Мисливці, коли вирушали відстежувати здобич, часто використовували цю печеру і для відпочинку, і для спостереження. З гребеня гори відкривався чудовий вид на нескінченну долину: в один бік – до найдальших гір, у другий – до Широкої річки. Арр пам’ятав своє захоплення, коли, вперше стоячи тут, на вершині, він відчув себе птахом, котрий ширяє над зеленими схилами, над чередами тварин, що миготіли далеко внизу в тіні розлогих дерев. Та приваблива краса і сила величезного простору, що оточував його, назавжди врізалася в його пам’ять!

---

Тоді вони йшли полювати на бізонів і піднялися на вершину, щоб відпочити і поговорити з двома мисливцями з передового загону, які пішли із селища на два дні раніше.

Арр знав цих двох – Джара та Ланту, братів-близнюків, схожих один на одного так, що якби не великий шрам на правій руці Джара, їх було б не розрізнити. Вони стали мисливцями нещодавно, але на Арра, котрий ще тільки готувався до обряду посвяти, тепер дивилися, мов на якогось хлопчиська. Брати провели кілька днів і ночей у сторожовій печері, виглядаючи бізонів, і бачили велике стадо молодняка, яке нещодавно пройшло долиною, прямуючи до річки. Джар та Ланта розповіли, що бізони здавалися втомленими і що вони не переходили річку, а пішли вздовж берега. Ще розвідники помітили серед них чимало таких, які шкутильгали і йшли повільніше, ніж інші.

Вислухавши братів, мисливці вирішили напасти на стадо біля самої води – місцевість там була вкрита високою травою та чагарником, і цим можна було скористатися, щоб підібратися до бізонів упритул. Арр уперше брав участь у полюванні нарівні зі старшими – це був один із завершальних етапів навчання перед посвятою у мисливці, тому він намагався запам'ятати все, що говорили та робили його товариші.

Полювання було вдалим! Арр разом зі своїм другом Уллою спритно підкралися до молодого бізона, рухаючись уздовж берега: від тварини їх приховували густі зарості, а піщаний край річки дозволяв швидко і безшумно повзти. Коли бізон підняв голову, щоб озирнутися, Арр першим кинув спис і влучив йому прямо в шию. Потім Улла зробив свій кидок. Ринула кров, бізон кинувся геть від води, але у засідці на нього вже чекали мисливці і швидко добили. Того дня вдалося завалити ще кілька тварин – туші швидко розділили на шматки і вирушили зі здобиччю назад у селище.

---

Гучно ляскаючи крилами, зграя великих чорнопузих птахів промайнула над головою Арра, миттєво повернувши його зі спогадів. Він був уже близький до вершини гори, і далі залишатися непоміченим було неможливо. Присівши за камінь, юнак уважно оглянув околиці. Що могло сполохати птахів? Невже це він їх так налякав? Зграя полетіла далеко і повертатися, схоже, не збиралася. Сонце вже хилилося до заходу, тіні витяглися – валуни, кущі, пасма високої трави різко виділялися на тлі жовтувато-коричневої землі, вкритої дрібними камінчиками. Уже цвірінчали коники, їх перекрикували птахи в колючих заростях, десь далеко вили шакали. Унизу, біля підніжжя, намагаючись триматися в тіні гори, паслися антилопи. Вони піднімали голови, прислухаючись до вечірніх звуків, але тривоги не виказували.

Арр трохи заспокоївся, однак поведінка цих, нехай і боязких, птахів здавалася дивною, і він вирішив почекати і подивитися ще. Останній ривок до печери він мав намір зробити вже у напівтемряві, щоб ніяк не видати свого прихистку. До того ж з боку далеких гір швидко насувалися темні хмари – ось-ось стемніє.