30

Сцена 1. Мурал Рубі

Вечірнє сонце, ніби прощальний мазок досвідченого художника, ніжно і тепло огортало стару кам’яну стіну, даруючи їй гаму насичених червоних, золотих і помаранчевих відтінків. Сем стояв перед новим муралом, розміром із стіну будинку, що немов оживала під пензлем мистецтва та пам’яті.

Обличчя на муралі було знайоме і водночас нове — це була Рубі, але не просто дика і бунтівна, якою її знали в таборі. Тут вона була справжньою, без прикрас, зі всім своїм болем, надією і незламністю.

Її волосся вигравало вогняними кольорами — немов пшеничні поля на заході сонця, що палають усіма відтінками блонду, карамелі та меду. Сем провів пальцем по фарбі — відчував, ніби торкається самого вогню її духу.

— Ти пішла, але залишила вогонь, який тепер світить нам усім, — тихо сказав він, і в голосі відчувалася тремтлива повага, навіть тривога.

Лара стояла поруч, з обличчям, що випромінювало тиху впевненість. Її очі світилися — сильні, непохитні:

— Ми розповімо цю історію. Не просто про Рубі, а про всіх, кого намагалися забути, загнати в темряву. Ми розповімо про тих, хто бореться за право бути почутим, — голос її заграв силою.

Нікс, як завжди, з непокірним вогнем в очах, крутила голову, поглядала на мурал, немов шукала в ньому щось більше, ніж просто портрет:

— Я була в тому таборі — тому пеклі, де ламали не лише тіла, а й душі. Там я зустріла Рубі — королеву хаосу і світло у темряві. Вона давала силу тим, хто вже втрачав надію. Божевільна, шалена ,енергійна, я вампір, та дика - це Рубі. Без поняття де вона брала ту енергію .Її історія — не просто слова. Це крик, що пробиває будь-яке мовчання. 

Джеймс підняв планшет, погляд був серйозний:

— Історія, яку ми розкажемо, — про те, що зробила Кайла, щоб зламати стільки життів. Але це також і наша зброя. Правда має звучати голосно. Ми не можемо більше мовчати.

— Угу, давайте ще футболки з принтом «Рубі Forever» і автографи роздамо, — пирхнула Нікс, закочуючи очі. — Хоча... я б таку футболку носила. Чорт. Навіть дві.
Сем кивнув, вдихнув глибоко і додав:

— Це не просто проект. Це наша відповідь, наш протест. Вогонь, який ніхто не зможе загасити.

Сцена 2. Відео — голоси, що рвуть тишу

Камера плавно переміщувалася до Сема, який стояв у центрі кімнати, його голос був наповнений і болем, і рішучістю:

— Рубі не була просто бунтаркою з болем у серці. Вона була вогнем, який спалював страх. У світі, де намагалися її замовчати, вона заговорила голосно — за себе і за кожного, хто залишився в тіні. Її боротьба триває і після смерті — вона живе в тих, хто пам’ятає і не здається.

Камера слідкувала за Нікс, яка повільно йшла вздовж стіни, дивлячись прямо в об’єктив, наче кличучи глядача у свою історію:

— Табір перевиховання був не просто місцем — це був вогонь і лід водночас. Там ламали не тільки тіла, а й душі. Рубі для мене була світлом, моїм щитом і мечем. Ми стали сім’єю — шаленою, бунтівною, але справжньою. Ми творили хаос, щоб вижити. Боже, що ми так тільки не творили! І я розкажу правду — так, як вона цього хотіла.

Джеймс, напружено вдихаючи, продовжив:

— Кайла зламала багато життів — і моє теж. Але тепер, коли правда вийшла на світло, я хочу допомогти іншим уникнути її пасток. Це історія, яка має стати попередженням. Історія Рубі — це історія кожного, хто відчував, що світ хоче знищити його. Але ми сильніші.

Реакції в коментарях не забарилися:
«Це вражає до глибини душі»,
«Це голос, якого ми чекали»,
«Дякую за сміливість відкривати правду»,
«Це — моє життя»,
«Світ повинен це побачити».

Сцена 3. Могила Рубі

Після виступу Нікс і Сем опинилися на старому кладовищі, що потопало у сутінках. Вітер тихо грав з листям, шепочучи забуті історії.

Вони сіли поруч біля могили, що нагадувала про втрачену, але незламну душу. Голоси їх були ледь чутними, майже шепотінням:

— Я не твоя заміна, Рубі, — промовила Нікс, дивлячись на плиту. — Я — продовження твого вогню, твоєї дикості, якої ніхто не зміг приборкати. - Нікс хмикнула - — Та ну, хто би подумав, що я тут сидітиму й розчулено філософствуватиму між хрестами. Наступного разу візьму свічку і псалми, як нормальні люди.

Сем акуратно поставив букет польових квітів і гілочку полину — символ свободи і гіркоти:

— Я не боюся жити. Більше не боюся, — промовив він, голос тремтів, але в ньому звучала нова сила. Поглянув на Нікс і простягнув їй руку: — Дякую, що залишилась зі мною.

Їхні пальці переплелися, наче пазли, які довго шукали одне одного і нарешті з’єдналися.

Вони повільно пішли стежкою з кладовища, тиша була насичена — тепер у ній було місце для надії, нових початків і боротьби.

На останок, коли вони вже збиралися йти, повз них несподівано пробігла чорна кішка. Зупинилася, глянувши великими зеленими очима, ніби благословляючи їхній шлях.
Нікс промовила:
— Якщо це знак, то вона знову стібеться. Типу: "Гарно погорювали, а тепер ідіть уже робити революцію". 
А потім добавила: