24

Кайла зрушилася на холодну підлогу розкішного помешкання, притиснувши коліна до грудей, мов намагаючись зберегти хоч краплю спокою перед штормом думок. За панорамними вікнами нічне місто мерехтіло сотнями вогнів, але для неї цей світ був холодною, безжальною кліткою, де кожен звук — шурхіт вітру чи гудок машини — здавався наближенням катастрофи.
Вона відчувала, як серце стукає в грудях, а думки роїлися, немов зграя птахів у штормі.

— Чому все так складно? — прошепотіла вона, дивлячись у темний кут кімнати.

Вона нервово крутила у руках тонкий золотий ланцюжок, що немов би тримав її в реальності.

— Ми справді хотіли втекти, — сказала Кайла, голос тремтів, — залишити все позаду і зникнути у тіні... Але ні, — вона зітхнула, — тепер я розумію: нікуди не втечеш, коли ти в пастці свого власного вибору.

Алістер стояв поруч, руки схрещені на грудях, а погляд був холодним і спокійним — льодяним, ніби він уже прийняв усе, що може статися.

— Втекти — це здатися, — його голос прозвучав низько і впевнено. — А здаватись — означає програти до того, як почати бій. Ми це вже проходили, Кайло. І знаємо, чим це закінчується.

Вона підвелася, крокуючи до ванної кімнати, голос став твердішим, хоч в очах ще блимала суміш страху і розгубленості.

На краю ванни лежав пістолет — холодний і мовчазний, як завжди нагадуючи про те, що навіть у цьому тілі затишку і вогню смерть була лише за крок. Кайла на мить зупинилася, дивлячись на зброю, яка була їхнім останнім рубежем і водночас тінню невідворотності.
— Я шукала спокій, — зізналася вона, — хоч на мить забути про війну, про страх, але це неможливо. Вони всюди.

Алістер повільно підійшов до неї, руки знову огорнули її тіло, але погляд не відводився від пістолета, що лежав на краю ванни — холодний метал мовчазно нагадував про постійну небезпеку.

— Тут, — прошепотів він, — навіть у воді, навіть у теплі, ми не можемо забути, що смерть чатує на кожен наш крок. Цей пістолет — наша остання надія, останній рубіж.

Кайла кивнула, відчуваючи, як розум поступово повертається до жорсткої реальності. Вона зняла мокрий одяг і разом із Алістером упала у теплу воду ванни, вода обплітала їхні тіла, ніби огортаючи невидимим щитом від зовнішнього світу.

— Якщо це кінець, — прошепотіла вона, посміхаючись крізь сльози, — то зробімо його незабутнім.

Алістер притягнув її до себе, руки міцно обіймали, поцілунок вибухнув у грудях, як грім серед ясного неба. Ця шалена пристрасть руйнувала всі стіни між ними, не залишаючи місця ні для страху, ні для сумнівів.

— Ти моя остання війна, — дихав він у її шию, — і я не збираюся здаватися.

Вода дзюрчала, підняті руки Кайли трималися за шию Алістера, їхні тіла рухалися в єдиному ритмі — це був не просто фізичний акт, це була боротьба, вибух емоцій, де люті, пристрасті і безнадії змішувалися в одне ціле.

Вино, розлите на підлозі ванної кімнати, блищало червоними плямами — ніби символ того, що скоро проллється ще більша кров.

Через двері до ванної кімнати проникали звуки нічного міста, але їм здавалося, що час завмер, залишивши їх у замкненому просторі між любов’ю і війною.

Кайла зняла з плеча мокре волосся, її пальці нервово стягували краплини води.

— Якщо це дійсно кінець, — сказала вона тихо, — давай зробимо його незабутнім.

Алістер знову схопив її, притискаючи так близько, що їхні серця билися в унісон, а світло у кімнаті поступово згасло, залишивши їх у темряві і вогні, які не могли згаснути.

В той час, за кілометри звідси, команда Джеймса — Лара, Сем і Нікс — повільно і безшумно проникала у головний офіс Кайли і Алістера. Вони рухалися, мов тіні, ховаючись у темряві, обходячи камери і патрулі охорони.

— Всі на своїх позиціях? — тихо спитав Джеймс у зв’язок.

— Лара відкрила перший рівень захисту, — відповідала вона, — але основний сервер ще попереду.

Кожен крок лунав у їхніх серцях, тримаючи напругу — здавалося, що стіни будівлі самі готуються схопити їх у пастку.

У цей момент, дивлячись на один з моніторів камери, Кайла побачила, як чужі тіні перетинають межі її царства. Її очі широко розкрилися від несподіванки і страху, а глибоко всередині пробудилося холодне розуміння — це кінець.

— Все скінчено, — тихо промовила вона, голос був ледве чутним, але твердим, немов вирок.

Алістер, усміхаючись холодною посмішкою воїна, приготувався до останньої битви, знаючи, що без бою ніхто з них не залишиться живим.