16

Небо над містом сіріло, немов затаїло подих перед бурею. Вулиці були порожні, але темні силуети на дахах розповідали про те, що на них уже полюють. У розкішному пентхаусі Кайла стояла біля величезного панорамного вікна. Скло віддзеркалювало її обличчя — спокійне, кам’яне, немов вирізане з мармуру. У руках вона тримала келих, у якому темно виблискувало вино, але пальці її ледь тремтіли — чи від напруги, чи від передчуття.

— Вони не зупиняться, — прошепотіла вона, дивлячись, як згасають ліхтарі вздовж мосту. — Ця дівчинка. Вона знову поруч.

Алістер підійшов до неї, кидаючи погляд на планшет із розмитим зображенням камери спостереження — в кадрі була Нікс. Розпатлана, брудна, але з тим самим вогнем у очах.

— Її ім’я — Нікс, — сказав він спокійно. — Була в таборі з Рубі. Агент Сіна повідомила — вони дружили. Навіть більше. Вона покривала її втечу. Імовірно, разом розробляли саботаж системи внутрішнього нагляду.

Кайла повільно відвернулася від вікна. Її голос тепер звучав тихо, рівно, майже ласкаво:

— Пам’ятаєш її крики?.. Коли я вирізала це з-під шкіри. Повільно. Без анестезії. Бо вона — була занадто жива.

Алістер мовчав, але в очах блиснуло. Як блискавка перед бурею.

— Це… те? — запитав він.

Кайла витягла з кишені вузьку металеву картку. На її гранях мерехтіла голографічна сітка.

— Це — фінальна версія. Те, що було в Джеймса, було прототипом. І воно глючило: спазми, збої волі, зміщення інстинктів. А ця — удосконалена. Вона з’єднується з периферійною нервовою системою, мов жорсткий диск у спинному мозку. Керується дистанційно. Через супутник. Або мобільні вежі.

— Як ти плануєш її ввести?

— Через пулю, — відповіла вона спокійно. — Мікрофлеш-ін’єкція. Без розрізів. Без болю. Точніше — боляче буде потім. Після втрати контролю над собою.

Алістер повільно усміхнувся:

— І ти все ще геніальна.

— Це не про геніальність. Це про відплату.

Темний переулок. Нікс, мов тінь, ковзала вздовж стіни. Вона відчувала — їхня присутність зависла в повітрі, як електричний струм. Кожен нерв кричав, кожна м’яза була готова до дії. Вона стискала ніж у кишені.

Тріск — і все почалось. Один нападник, другий. Вона відбивалась, як скажена кішка. Балончик, удар, крик. І раптом — спалах. Біль. Щось врізається в її плече. Вона не встигає зрозуміти. Просто тепло, а потім… щось інакше. Щось в її голові.

— А-а… — вона сіпнулася, втрачаючи опору.

Сем підбіг, закричав:

— Нікс! Ти ранена?!

Вона підвела голову. В її очах — порожнеча. А потім — судома. Зуби зціплені. Руки тремтять. І голос — чужий, холодний:

— Відступи. Від. Мене.

— Що? — Сем зробив крок ближче. — Це я. Ти…

І тоді вона напала. Рухи були надто точними, ніби хтось керував її тілом іззовні. Вона била швидко, безжально, але очі плакали. Вони були сповнені жаху.

— Вибач… я не хочу… — ридала вона, одночасно замахуючись ножем.

Сем ухилявся, піт заливав очі, серце гупало, як барабан.

— Це як з Джеймсом… — прошепотів він. — Господи… це картка!

Він ухопив її за руки, впав разом із нею, намагаючись притиснути до землі.

— Пробач… я… не… керую… — хрипіла вона, губи її синіли, зіниці розширені.

Сем зібрав сили і вдарив її в скроню руків’ям ножа. М’яко. Але сильно. Вона знепритомніла.

Минуло кілька хвилин. Сем витяг кульку — всередині світилася тоненька картка. Він не стримався і тремтячими руками кинув її об стіну.

Нікс повільно прийшла до тями. Очі її сіпались, дихання уривчасте.

— Ти… живий?.. — хрипко.

— Живий. Бо я тебе вирубив.

Вона втиснулась у підлогу:

— Пробач. Це не я… Це воно… Вони робили це в таборі. Тоді я рвала дроти зубами, щоб позбутись контролю… Але… Це було інше. Це…

Сем поклав долоню їй на щоку:

— Я знаю. Я бачив це в Джеймса. Це вони. Це Кайла.

Нікс заплющила очі. Сльози скотились по скронях.

— Вона знала мене. В таборі. Вона приходила… іноді. Дивитись. Я думала, вона просто керує системою. А вона — експериментувала. На нас. На мені. На Рубі.

Сем нахилився до неї, торкнувся лоба.

— Вона не вбила тебе. Але тепер ти жива. По-справжньому. І ми відплатимо їй. Разом.

У далині загорілась червона точка лазерного прицілу. Але цього разу Нікс уже була на ногах. І Сем стояв поруч.

Починалося нове полювання. Але тепер — вони знали, з ким мають справу.