15

Нікс сиділа на підлозі у темному кутку їхнього тимчасового сховища, ніби мовчазна буря, що збиралася вибухнути. Її руки рухалися стрімко і з неймовірною точністю — вона збирала вибуховий пристрій із того, що вдалося знайти: старі дроти, зім’яті металеві трубки, майже порожні батарейки і крихти електроніки, що давно вже мали б бути на смітнику. Кожен її рух був відточеним, як у хірурга, який оперує на відкритому серці хаосу. Вогонь палав в її очах — суміш люті, відчаю, і щирої впевненості в тому, що вона робить те, що треба.

— Вони думають, що я піду тихо? — прошепотіла вона собі під ніс, стискаючи кулаки до білого. — Ні за що. Ніхто не вийде з цієї гри живим, поки я не покажу, хто тут справжній хижак.

Сем стояв неподалік, зосереджено спостерігаючи за кожним її рухом. Він відчував, як напруга міцно обплітає його тіло, але відступати було вже неможливо.

— Нікс, — промовив він спокійно, намагаючись приглушити тривогу в голосі, — це надто ризиковано. Ти впевнена, що знаєш, що робиш? Що, якщо щось піде не так? Ми не можемо дозволити собі втратити тебе.

Вона повернулася до нього, усмішка на губах — легка, іронічна, з відтінком чорного гумору, який так їй пасував.

— Хочеш, щоб вони просто стерли нас із лиця землі, як непотрібний файл? — відповіла вона. — Тоді довірся мені. Я зроблю таку пастку, що вони про неї пам’ятатимуть довго. І повір — це буде не просто "бенг".

Сем глибоко зітхнув, не наважуючись сперечатися.

— Добре. Просто будь обережна. Я не хочу, щоб ми втратили ще когось із нашої команди.

Нікс кинула на нього погляд, в якому бриніло: «Не хвилюйся, я жива, поки можу дихати».

Наступного вечора, при приглушеному світлі лампочки, що ледве освітлювала їхнє сховище, вибух розірвав тишу, як грім у безхмарну ніч. Пастка спрацювала на одній із ключових точок зберігання серверів Кайли та Алістера — віртуального мозку їхньої імперії.

— Чуєш? — з іронією вигукнула Нікс, спостерігаючи, як палають лише кілька дротів і уламків пристрою. — Ну, виходить, у мене якийсь «бенг», але без справжнього ефекту.

Сем скоса поглянув на монітори, що відображали стан серверів. Відновлення почалося миттєво, майже без затримки.

— Вони швидко реагують, — холодно констатував він. — Це означає лише одне: ворог знає про нас. І тепер вони не зупиняться, поки не знищать.

Раптом на телефоні Сема з’явилось повідомлення. Він обережно відкрив його, і на екрані пролунало холодне, як лід, голос Кайли. Її слова різали, мов гостре лезо, що вивертає нутрощі.

— Припини. Або втратиш усе, що тобі дорого, знову.

Сем стиснув кулаки, щелепи стиснулися, а серце стислося від болю й люті. Слова матері луною гуділи в голові — немов страшне попередження і прокляття одночасно.

Він відчув, як внутрішній конфлікт знову загострюється — між криком протесту і тихим голосом пам’яті. Але відповісти не зміг — лише мовчазно дивився на екран.

У розкішному офісі, де Кайла і Алістер будували свої підступні плани, атмосфера була напруженою і водночас сповненою непідробної пристрасті. Папери, плани, графіки розкидані по столу, але їхні тіла зливалися в єдиний танок, де кожен дотик був обіцянкою і викликом.

Кайла, покотившись на столі, розсміялася — холодним і дещо іронічним сміхом, що розірвав тишу.

— Коли це все закінчиться, — сказала вона з ледь помітною надією, — ми поїдемо у Грецію. Там є сонце, море — і ніщо не зіпсує нам життя.

Алістер нахилився, провів губами по її шиї і тихо прошепотів:

— Ми вже переможці, просто світ ще про це не знає.

Їхній танок пристрасті був водночас зброєю — способом зміцнити свої позиції в цій жорстокій грі. Вони знали, що на карту поставлено все, але їм було байдуже. Жага влади і любові горіли в них яскравіше за будь-який страх.

Поза межами їхньої розкоші, Нікс і Сем не підозрювали, що їхня перша операція розтрощила невидимий перший камінь лавини. Вороги вже готувалися нанести болючий удар у відповідь.

— Тобі здається, що ми хоч щось зрушили? — тихо запитала Нікс, присівши поруч із Семом, який все ще пильно дивився на монітори.

— Щось — так. — Він видихнув із напругою. — Але це лише початок. Вони краще за нас готові до битви.

— Тоді готуйся, — усміхнулася вона, — я вчу їх танцювати під свій ритм.

Битва тільки починалась. А ставки — піднімалися до небес.