12

Кайла металася кімнатою, мов ураган, її серце билося так швидко, що здавалося — грудна клітка ось-ось розірветься. Світло міських ліхтарів просвічувало крізь панорамні вікна, надаючи всьому навколишньому вигляду холодного, відстороненого блиску, але їй було байдуже. Вона жила в бурі власних думок і емоцій — шумних, безконтрольних і нестримних.

В руках стискалась порожня склянка з-під вина — її пульс пульсував разом із гуркотом емоцій. Раптом, не стримуючи більше нічого, Кайла розбила склянку об стіну з таким зусиллям, що ледь не вибила собі долоню. Скляні уламки розлетілися дзвінко й різко, наче її гнів, який тепер не міг бути ані придушеним, ані забутим.

— Вони хочуть зламати нас! — вигукнула вона, голос зривався, немов війна бушувала в її грудях. — Вони думають, що зроблять нас безсилими! Вони не знають, з ким зв’язалися!

Алістер стояв біля столу, стілець відкинувши назад. Його кулаки були стиснуті так міцно, що жили на руках виступали, наче канати. Зуби зімкнуті, а погляд був холодним і твердим, як лід, що не тане навіть у найжаркішу літню ніч.

— Вони вже почали, — промовив він тихо, майже шепотом, але кожне слово важило тонни. — І ми маємо відповідати. Бити швидше, бити сильніше. Це війна за наше життя. Хто зволікає — програє.

Він різко штовхнув стіл, і планшет, що лежав на ньому, глухо впав на підлогу, розлетівшись на дрібні шматки. Зі скрипом і тріском, немов рвучи останній зв’язок із реальністю, що ще тримала їх на плаву.

Кайла повільно повернулася до нього, її очі блищали, мов палаючі вуглини.

— Якщо треба — я знищу їх, — сказала вона тихо, але з такою силою, що повітря в кімнаті наче напружилося. — Особливо її... свою дочку. Другий раз.

— Другий раз? — Алістер підняв брови, не відводячи погляду. — Що ти маєш на увазі?

Кайла зробила крок уперед, голос її став ледь чутним, але гострим, як лезо.

— Перший раз вона зламала мене. Перший раз — коли пішла від мене, коли вибрала їх. Другий — я хочу, щоб вона відчула біль мого серця. Я хочу, щоб вона знала — я сильніша.

Алістер мовчав, намагаючись збагнути всю глибину її слів. Потім рука ковзнула по її волоссю, обвила талію і притягнула ближче.

— Ми ще не програли, — промовив він, — є шанс, якщо встигнемо першими. Але треба діяти швидко.

Кайла різко нахилилася до нього, і між ними вибухнула суміш пристрасті й люті — два вулкани, що одночасно вивергають лаву.

Вони впали на холодну підлогу, обличчями вниз, їхні тіла шукали порятунок і боротьбу одночасно. З грудей вирвалися стогони, важке дихання, шурхіт одягу.

— Ти розумієш? — прошепотіла Кайла, торкаючись губами його шиї. — Вони думають, що зламають мене через неї... Але вони помиляються.

Алістер ковзнув губами по її шиї, відчуваючи кожен нерв, кожен порив.

— Ми можемо виграти цю гру. Але нам треба знищити їх раніше, ніж вони зламають нас.

Вона різко підняла голову, її погляд сяяв яскравіше за всі вогні міста.

— Тоді дай мені це зробити, — промовила з рішучістю і болем, — я хочу покарати дочку вдруге. Не тілом — душею. Зламати її світ, щоб вона знала — я сильніша.

Їхні очі зустрілися, і на мить вони стали не ворогами, не союзниками, а двома половинами одного палаючого полум’я.

— Нехай вони знають, — шепотіла Кайла, притискаючись до Алістера, — що ми не боїмося. Ми не зламаємося. Ми знищимо їх.

Їхній шалений танець пристрасті і люті продовжувався, сповнений емоціями, які не можна було ігнорувати.

І поки світ навколо мовчав, вони билися своїми тілами і душами — за право на існування, за помсту, за життя.

Раптом, у тиші, що наступила між поцілунками, Алістер прошепотів:

— Планшет… Там були важливі дані. Якщо він розбитий — це може ускладнити справу.

Кайла підвела голову, її очі блищали від сліз і вогню одночасно.

— Ми виправимо це. Вони не можуть виграти цю війну, поки ми дихаємо.

Вона знову притягла його до себе, і вони злилися у мовчазному обіцянні, що ця боротьба ще не закінчена.