5

Квартира була не просто розкішна — вона, здавалося, вивищувалась над усім іншим життям.
Світло ламп ідеально відбивалося в мармурі. Панорамні вікна від підлоги до стелі виходили на нічне місто, яке світилось мов стерильний комп’ютерний чіп.

Вона ходила босоніж — і її кроки звучали як ритм перемоги.
Халат — тонкий, мов дим, кольору вина, що з часом набуває тіней крові.
Кайла тримала в пальцях келих і сигарету. Могла бути на обкладинці журналу «Влада без совісті».

— Ти бачив? — вона клацнула пультом, зупинивши новини на обличчі Джеймса. — Знову він. Цей півтінь. Все ще живий. Все ще заважає.

Алістер сидів навпроти в дизайнерському кріслі. Костюм — розстібнутий. На грудях — бурбон і ноутбук. Його обличчя — втома, змішана з владою.

— Джеймс — як гриб після дощу. Отруйний. Але живучий.
І все ще не підсмажений, — хмикнув він.

Кайла підійшла ближче. Але цього разу — не лише з вином. У другій руці вона тримала картку. Металева, вузька, майже невидима.
На її гранях — голографічна сітка.
На поверхні — ледве вловимі лінії, як мапа нейронів.

— Пам’ятаєш її крики?.. — прошепотіла. — Коли я вирізала це з-під шкіри. Повільно. Без анестезії. Бо вона — була занадто жива.

— Це… те? — Алістер піднявся. В очах блиснуло. Як блискавка перед бурею.

— Це — фінальна версія. Та, що була в Джеймса — прототип. І вона глючила. Через неї він діяв нестабільно: зміщення інстинктів, спазми, тимчасові збої волі.

— А ця?..

Кайла обережно поклала картку на мармуровий стіл.

— Удосконалена.
Мікрофлеш-ін’єкційна технологія. Тепер її можна ввести через дрібний шприц. Або через пулю.
Коли потрапляє в тіло — з’єднується з периферійною нервовою системою.
Стає другим центром управління.

— Як жорсткий диск у спинному мозку, — прошепотів Алістер.

— Саме так. І ми маємо програму, що зчитує її сигнали з відстані. Через супутник. Або через мобільні вежі.

— Ти знову геніальна, — сказав він тихо.

Кайла підняла келих.

— Геніальна? Це просто логіка. Усе, що ламається — піддається реконструкції. І я реконструювала її смерть у нову зброю.

Алістер опустив погляд на картку.

— Ми можемо всадити це в Сема.

— Або в Нікс.
Або в Джеймса. Просто щоб довести: ніхто не імунний.

— А уяви, — він посміхнувся, — всадити це в того, хто вже тебе ненавидить. І зробити так, щоб він убив того, кого любить.

— Як Джеймс хотів убити Рубі? — її голос став шовковим, отруйним.

— Тільки тепер — краще. Без збоїв. Без розкаяння.

Кайла посміхнулась. Тонко. Красиво. Страшно.

— І це буде «Норма 3.0». Не просто перевиховання. Повна перепрошивка.
Ми візьмемо найбільш неслухняних — і зробимо їх прикладом слухняності.

— Гібрид зомбі й янгола, — прошепотів Алістер. — І всі аплодуватимуть.

Кайла сіла на нього зверху. Халат сповз.
Чорна білизна мерехтіла, як загроза.

— Пам’ятаєш, як ми познайомились? — пальці її ковзали по його грудях.
Кайла на мить застигла, ніби пригадуючи щось, що хотіла забути.

— Ночами її мучили сни про Рубі — крики, що рвали тишу, образи, які не давали спокою.

Ці сни були немов гіркий доказ, що минуле не відпускає, навіть коли намагаєшся його поховати.

Вона швидко зітхнула і повернулася до розмови, ховаючи біль за холодним поглядом.

— Ти увірвалась у мій офіс і кинула мені в обличчя папку з файлами «Норми 1.0».
І сказала: «Ви не уявляєте, що я вмію робити з чужими мізками.»

— А ти відповів: «Доведи.»

— І ти довела. І не раз. І не тільки в ліжку.

— Ми створили не просто систему. Ми — новий світ.

Вони мовчали.
За вікном блискавка вдарила так близько, що світло пронизало кімнату.

— А Рубі… — тихо, як зізнання. — Вона б встала. Вона б не дала себе закрити.

— Саме тому ми її стерли.

— Але вона все ще десь… дихає. — Алістер дивився на екран. — Через цього Сема. Через Джеймса.

— Я вже надіслала людей до депо. Якщо вони там — їх замкнуть.
А Джеймс…
Сигнали від його ноуту вже зафіксовані. Він щось шукає.

— Якщо він знайде щось, — прошепотів Алістер, — ми зітремо його.
— В прямому ефірі. І з усмішкою.

Кайла взяла картку знову. Підкинула в повітря. Зловила.

— Вони думають, що це просто пам’ять. А це — контроль.
Вони вважають, що Рубі загинула, — а вона стала основою нового світу.

Вона притиснулась до нього.

— Ми — не вижили.
Ми — стали сильнішими.

Вони цілувались.
Як дві істоти, які хочуть знищити всіх.
Крім одне одного.