Глава 23 Неймовірна пригода

 Сергія розбудив гамір, що був присутній при кожному приїзді торговця. Цього разу правда селище гуло якось поособливому. Умившись і одягнувшись, з чашкою хоссу хопець вийшов на вулицю. На протилежному  кінці зібралося чи не усе селище, а от каравану ніде не було. Що таке везе цей купець, що його вибігла зустріти ціла юрба жителів? Присівши коло входу в суаб, потягуючи хосс та чухаючи за вухом Багіру він став чекати на розвязку. Врешті з’явився перший Паув. Люди почали голосно кричати, здавалося, що сюди завітала якась зірка, хлопчаки бігли поруч і раділи. Караван був менший за той яким володів Юка, але також справляв враження. Все одно не було зрозуміло, чому він викликав таку реакцію жителів. Сергій уже хотів запитати про це у Ларни, що саме підійшла, але помітив, що з каравану вирвався нісс на якому сиділа доволі знайома постать. Тварина неслася галопом і з кожною хвилиною обриси виділялися все дужче.

 - Та це ж Корця, - радісно вигукнув юнак звертаючись до Ларни, але та вже мчала на зустріч своєму коханому.

 Вершник злетів з нісса і обійняв Ларну. В момент їхнього поцілунку Сергія чогось охопило відчуття самотності, якоїсь неймовірної туги. Але цей камінь відразу сповз, коли підійшов Корця. Обійнявши друга, очі якого світилися від радості зустрічі з коханою Сергій теж повеселішав, адже дійсно скучив за цим відданим товаришем, котрого не бачив більше ніж півроку. За постійними клопотами час летів непомітно.

 - Друже, як ти? Я такий радий тебе бачити., - Караван наближався і до них під’їхав Тосус, - привіт!, - вигукнув юнак воїну, - Що це ви Юку кинули? До іншого каравану приєдналася?

 - Юку кинули ми давно, а до каравану не приєднувалися. Це все наше добро., - відповів Корця.

 - Тобто? – здивовано запитав Сергій.

 - Довга історія, давай ми влаштуємося і потім я тобі все розповім.

 - Добре друже, як скажеш, але ти дійсно мене приємно здивував. Не чекав такого від тебе.

 Корця посміхнувся, видно було, що йому приємна похвала Сергія. Обійнявши Ларну він заходився керувати погоничами. Сергій довго спостерігав за тим, як той облаштовує торгівлю, керує підлеглими, а їх було не мало. Чоловік 15 погоничів, воїнів з десяток і ще десяток різноробочих. Це було дійсно дуже багато, якщо враховувати, що вони насилу назбирали грошей на його відрядження, а тут сила-силенна народу, товарів багацько. Як йому це вдалося Сергій не розумів. До вечора Корця врешті справився зі своїми справами і його торгове містечко запрацювало, краму було дуже багато і прямо очі розбігалися. Всі дивувалися, як бувшому рабу за такий короткий час вдалося так розбагатіти.

  Ларна накрила шикарний стіл у їхньому новому суабі, що збудував Сергій, ну як стіл, їли світли сидячи на підлозі, як і земні кочівники.

  Побачивши сьогоднішній караван Сергій зрозумів, що житло у Корці тепер буде іншим, адже навіть його похідні караванні намети були набагато кращі ніж те що йому збудували, але Корця радів і дивувався, як змінилося життя коханої за час його відсутності. Стіл ломився від дивної їжі тут були фрукти, яких ніхто не бачив, дивна риба з крилами, м'ясо якогось не зрозумілого кольору, чи то синє, чи то зелене, хоче можливо цей колір давала приправа, якою воно промариноване. Солодощі немов із земних східних казок і різноманітні напої. Очі розбігалися від різноманіття.

  Корця, як добрий господар запрошував усіх частуватися, а гостей він запросив чимало: Ібок, Аса, Звіра, сімя Цевнігів, Варця, Тосус, Лунтус, ще з десяток рабів, мабуть його друзів, їх Сергій не знав, навіть Девис був присутнім, а от робітників що прибули з Корцею сюди не запросили, бо і так вільного місця не лишилося.

 Вечір пройшов весело, всі дивувалися стравам, пили солодке вино і якісь міцніші напої. Усі вихваляли Корцю і дивувалися його успіху. Мовчав лише Сергій, його обличчя було похмурим, якесь сьоме відчуття підказувало, що не міг його товариш так швидко розбагатіти лише на самій торгівлі. Але врешті, чи то на нього подіяло вино, чи оточуюча атмосфера, але і Сергій піддався загальному настрою і викинув ці думки з голови. Сиділи довго, але як то кажуть, все має свій початок і кінець. Рабів зморило вино, Девис зі Звірою пішли найперші, а за ними потихеньку і інші розпрощалися з господарем.

 Коли у Суабі залишився Тосус і Корця Сергій нарешті, наливаючи вина запитав про те, що його хвилювало найбільше:

 - Ну, розповідай. Тільки не кажи, що все це багатство ти чесно наторгував.

 - Не все звичайно, але більшу половину, - відповів Корця краєм ока поглянувши на Тосуса, - історія не дуже насичена подіями, але все ж..

 - Давай не тягни Паува за роги, - перефразував земне прислів’я Сергій.

 - Добре, - сьорбнувши вина Корця приступив.

 Прибувши з Юком у перше поселення Корця зрозумів, що товар їхній хоч і хороший, проте нікому не відомий, він звичайно продав не одну лопату, але кошти були не захмарними. Дуже зацікавився виробами місцевий молодий коваль, навіть придбав по одному екземпляру собі, щоправда більше він цікавився поставкою руди, бо зовсім юний ще був, щойно отримав у спадок від батька кузню. Як виявилося з розмови відносини зі старим ковалем були натягнуті і вони рідко спілкувалися і хоч той вивчив сина ковальській справі, залишив кузню та зв’язки, що мав забрав з собою в могилу. І тому питання поставок було дуже актуальним. Юка пропонував хлопцеві придбати метал, але той не погоджувався, говорив що йому потрібна руда, а не те лайно яким торгують на базарах.

   Випадково почувши розмову Юки з одним зі своїх людей, що в сусідньому селі проблеми з провіантом, Корця став скуповувати різні продукти: в основному зерно і овочі. Тварини коштували дорого і на них не вистачало грошей. Юка злився на нього за це, але мовчав і нічого не говорив, бо Корця нагадав про домовленість, що торгувати той може будь яким товаром. Врешті зрозумівши, що доведеться винаймати додаткову підводу наш бізнесмен припинив скуповувати, але Юка вже дивився на нього скоса.