Глава 17 У пошуках рушниці

  Наступного дня селище якось зажило по особливому. Здавалося що прокинувся звір, що спав у його нетрях. Усі бігали, метушилися перебуваючи у якомусь піднесеному настрої. На галявині де колись стояли клітки з полоненими тривало прибирання. Господині перебирали свій крам. Сергій не одразу звернув увагу на всю цю метушню, занурений у роздуми про вчорашній вечір. Врешті коли його око вирвалося з полону думок він запитав у Корці, який саме готував сніданок.

 - Що відбувається, чи сьогодні якесь свято?

 - Ні, свята ніякого немає. Просто завтра мають приїхати торговці, наші розвідники зустріли їх. Говорять що скоро повинні бути тут. Ото люд і готується щось придбати, або продати.

 - І що багато продають?

 - Так: шкури, м'ясо, посуд, все продають і купують також.

 Сергій  відразу згадав про свій бізнес із Ковалем і Цевнігами, який останнім часом дещо  занепав, адже лопати і коси були вже майже у кожному дворі, а плуг - річ не дешева, тому їх продали всього декілька штук. І хоча все це приносило непоганий прибуток потрібно було розширюватися, тому торговець – чудова можливість для їхньої справи.

  На тренування до Ібока юнак не збирався. Все тіло боліло після нічних пригод, тому він вирішив сьогодні перепочити, хоч Ібок і злився коли про це дізнався.

 - В бою ніхто не питатиме, чи ти заморився. Чи ти поранений, чи ні. В бою потрібно бути готовим до всього і завжди.

 - Ну вибач, друже, ребра болять і сили немає, але чесне слово, завтра буду як штик.

 Здалося, що Ібок трішки образився, Його правда зацікавило що то воно за дивна річ така – штик, але можливо, то просто слово з тієї дивної мови, якою товариш розмовляв, тому не став про це питати , а просто мовчки розвернувся і пішов усім своїм видом показуючи, що пропускати заняття ідея погана.

Дивлячись у слід товаришу Сергій відчув себе винним, адже людина витрачала свій час і сили для того щоб навчити неука виживати у цьому світі. Але біль у тілі відігнала всі думки на задній план і юнак вирішив відпочити і зануритися в книги. Добре, що тепер у нього поповнився запас літератури.

Десь під обід, на вулиці гомін виріс і коло суабу ішов цілий натовп. Юнак теж вирішив подивитися на приїзд торговця. По вулиці рухався цілий караван з ніссів та ще якихось істот значно могутніших. Вони були більші за наших волів чи не удвічі з великими вухами і маленькою головою, хвостів вони не мали, як потім він дізнався хвости відрубували їм у дитинстві бо вони були довгі і заважали рухатись. Перша думка була про те, що такі б тварини були дуже потрібні і йому. Пауви, саме так вони звалися, були навантажений різним крамом, деякі тягли величезні підводи. Навколо снували погоничі і місцеві дітлахи обступивши караван здіймали величезний ґвалт. Вулицю, немов накрила хмара з куряви. Запахи тварин і якихось дивних прянощів перемішалися і викликали відразу у Сергія, тому він зайшов назад у будівлю, але коли повернувся, то його замало не збив з ніг якийсь хлопчисько.

 - Обережно, - гримнув Сергій, хлопець упав на землю

 - Вибачте, Руам, я не хотів. Випадково, загрався і вас не помітив., - здавалося що його всього трусе від страху. Промовляв він усе це закриваючи обличчя руками, неначе чекаючи удару.

Сергій узяв його за руку. Хлопець спочатку висмикнув її, але зрозумівши, що йому нічого не загрожує піддався. Раптом за вільну руку вчепився ще один  пацан

 - Відпусти, відпусти його!!!, - кричав він на всю вулицю, але його голос потонув у гулі проїжджаючого каравану.

 - Та нічого я йому не зроблю, - відпускаючи хлопця сказав Сергій.

 Він, якщо чесно, навіть трішки розгубився, чи то через хлопця, чи то за ґвалт який підняв його товариш, що неначе пес вчепився йому в руку і не відпускав. Схожі ці хлопці були хтозна на кого: брудне волосся, не одяг, а лахміття, босі ноги. Хоча тут і деякі дорослі нічим від них не відрізнялися, але все ж…

 - Відпусти мою руку. Я допомогти хочу, - врешті хлопець відпустив і Сергій нахилився до постраждалого, - З тобою все гаразд?

 - Так, - тремтячим голосом відповів хлопчина.

 - Як вас зовуть?

 - Я Бонвис, а збили ви Стінвуса, - якось навіть трохи сміючись відповів хлопчисько шо чіплявся в руку

 - А де ж, вельмишановний Бонвис ваші батьки, - хлопці були чимось схожі, тому можна було припустити що вони браття.

 - Немає: тато загинув на війні з Марами, а матуся померла від слабкості.

 - Вибач, я не хотів, - зніяковів Сергій. Йому стало їх шкода, а хлопчаки йому чомусь сподобались: жваві, енергійна розбишаки. Він колись таким теж був. Можливо вони нагадали йому про дитинство і про те що він тут, як і ці юні створіння самотній. Витягши гроші Юнак відрахував кілька сендів і дав кожному., - Це вам мої вибачення. Купіть собі якесь взуття.

 - Ми не якісь там жебраки. Нам нічого не потрібно, - відштовхуючи руку раптом випалив перший хлопчисько.

 - Я так вас і не називав. Це мій дарунок.

 - Нам не потрібні подарунки. Ми самі заробимо

Сергія неабияк потішила впертість гордого хлопчака.

 - Ну так тоді допоможете мені колись. Беріть…

Стівус відвернувся, але Бонвис протяг руку і взяв гроші.

 - Ми обов’язково відпрацюємо, - сказав він дивлячись у очі.

 - Звичайно відпрацюєте, я ж не якийсь там багач, що гроші наліво і направо розкидає, - посміхнувся юнак.

Бонвис ще раз поглянув Сергію у очі і підхопивши брата пішов. Неймовірна туга глибоко занурила свої пазурі у очі хлопчиська, розум і печаль прямо виблискували у його зіницях, аж мурашки пішли по тілу.

 Корця погукав до столу і весь час за обідом очі хлопчака неначе дивилися на нього. Думка про цю зустріч не полишала ні на мить. Підкріпившись він вирішив знайти Асу, потрібно вияснити куди поділася рушниця, яку у нього відібрали під час полонення.

  Дівчину він знайшов біля огорожі, будівництво якої саме завершили. Вона вправно роздавала накази підлеглим. Сьогодні її зробили відповідальною за безпеку і вона віддано ставилася до своїх обов’язків.