Глава 16 Легенда

Хлопець все роздивлявся суаб. Чого тут тільки не було. Шаман багата людина – це відразу видно, але гори речей створювали якусь гнітючу атмосферу. Хоча, можливо Девис цього і домагався. Страх перед потойбіччам  давав змогу керувати людьми. Недарма церква все життя впливала на сірі маси та й на владу в цілому. Вона створювала війни, коронувала, одружувала і ховала. Не було жодного куточка в житті людини куди б вона не проникла.

  Шаман виріс перед юнаком неначе з-під землі тримаючи в руках якусь товстелезну книгу. Дуже обережно він присів і відкрив її. Це був рукопис кирилицею.

 - Тут усе теж написано кирилицею, як і тому листі що ви мені показували - випалив він.

 - Так, це мова Світли. Вона подарувала нам алфавіт. Ми ним поділилися і з іншими народами, навіть Мари і ті уміють писати, будь вони тричі прокляті, - гнівно сказав старий.

 - Хм, дуже цікаво, - думка про те що Світла, як і Сергій прийшла з його світу давно переслідувала хлопця, але це було остаточним підтвердженням. Тим більше лист з книги Олеся Гончара, взагалі незаперечний доказ.

 - Світла оберігала наш народ вона подарувала нам багато того, що взяла у богів: вогонь, колесо, навчила кувати зброю і робити луки ми навчилися дякуючи їй. Краса богині була неймовірна. І в неї закохався бог Рамсон – це злий бог і коли він спускався сюди, то влаштовував війни собі на потіху. Світла ж не кохала його. ЇЇ серце належало іншому богу. Серг – так його було звати. Він був повелителем науки і мистецтва.    Саме завдяки йому ми навчилися лікувати, вивчили різні трави і навколишній світ. Він подарував нам музику і багато чого ще.

          Серг теж любив Світлу і про це дізнався Рамсон. Його злості не було меж і одного разу коли вона в черговий раз спустилася до свого народу підлий бог Рамсон вбив її, коли про це дізнався Серг, то спустив на Рамсона усю силу своїх знань і блискавкою знищив ворога, на тому місці де загинув Рамсон утворилася величезна діра.

          Серг не знаходив собі місця, від горя. Його сльози заповнили урвище утворивши величезне озеро. Його так і називають Озеро сліз. Воно мертве. Там не живе риба і не ростуть водорості. Гріх Рамсона назавжди пропитав землю смертю.

          Дух Світли покинувши тіло і став блукати у нетрях нашої країни слідкуючи за нами, допомагаючи праведним і караючи грішників.

          Серг хотів приєднатися до неї і переродився в дух, але не зміг її знайти. Легенда свідчить, що настане час, і він прийде сюди у образі юнака і тоді зустріне свою кохану, котра переродиться у живу дівчину. Краса її буде неймовірна і тавро Світли у вигляді сонця буде на її плечі, завдяки якому він і знайде свою кохану.

Шаман замовк і пильно поглянув у очі слухача.

 - Нічого не хочеш мені розповісти?, - Юнак мовчав, він не знав що на це потрібно говорити. – Шо ти ховаєш? Яка твоя таємниця? Чи може я її таки розгадав.

Сергій мовчав і обмірковував усе почуте. Заперечити шаману – знову отримати сильного ворога, збрехати – теж не варіант. Та й все розповідати бажання не було. Довіритися цій людині він не міг. Але як пояснити присутність у нього книги та й усього іншого. Якщо розібратися то юнак і не зовсім брехав. Як не як, а прибув він із іншого світу, то ж і вирішив схитрити.

 - Вибач, Девис я всього не можу тобі сказати, але я дійсно прибув зі світу богів. Багато чого не пам’ятаю, тому і розповісти не можу. Ти великий шаман і віра твоя сильна, але нажаль ти про все це знаєш більше ніж я. Чому –  не пам’ятаю, навіть сказати не можу. Багато чого залишилося в моїх спогадах: як лікувати наприклад, але більшості пригадати не можу. . .

 - А ти пам’ятаєш світ богів?, - з цікавість запитав Девис, - Який він.

 - Який?, - задумався Сергій, - На перший погляд фантастичний, інколи страшний і печальний водночас. Літаючі залізні птахи, залізні коні, розмова крізь величезну відстань мистецтво, розкіш, комфорт і водночас криваві війни, хвороби про які ви і не чули, страшенна бідність і страждання. Я не знаю як тобі пояснити який він – світ Богів. Він різний: великий і сумний, радісний і жорстокий. Нагадує вулик наповнений людською жадібністю, жорстокістю і постійними пошуками чогось нового.

 - Мда, - про себе сказав шаман, - зрозуміти тебе складно, але то і не може бути по іншому. Взагалі мені потрібно буде порадитися з іншими. Треба відвідати храм Світли. Пророцтво повинні підтвердити вищі служителі богині, але особисто у мене це не викликає сумнівів.

 - Єдине прохання до тебе нехай ця розмова залишиться між нами, - попрохав Сергій

 - Звичайно, - хмикнув Девис. У його погляді читалася якась хитрість і підозра. Можливо він не повірив співрозмовнику, але усю цю фантастичну гіпотезу він виклав сам, сам дійшов такого висновку. Можливо Сергій трішки йому і підіграв, але зовсім мало, - Але за однієї умови, - очі старця звузилися щє більше і він став схожий на азіата, - залиш мені книгу.

 - Та не проблема, - похлопав шамана по плечу хлопець, - дарую, - з цими словами він покинув дідугана , і коли вийшов із суабу відчув полегшення і водночас якийсь страх. Усе це було дуже дивне. Тепер він живий бог, з глузду з’їхати можна. Хоча можливо все минеться. Девис заспокоїться. А може і ні. Невідомо як до висновків шамана поставляться служителі храму. Але згадуючи історію свого, старого світу ставлення церкви до різних месій і пророків було дуже негативне. Ба, навіть Ісуса і того існуюча в його часи церква не визнавала.

 На селище напустилась ніч і хлопець уже не чекав нікого зустріти, але Аса і Ібок чекали на нього.

 - Ну що там?, - запитав селетень

 - Хто його знає, - знизив плечима Сергій, - Девиса не зрозуміти. Розповідав мені дивні легенди, але загалом здається наш конфлікт вирішений.

 - Слава Світлі, - видихнув богатир., - Хоча я б на твоєму місці вирішив усе простіше і ефективніше., - велетень підняв догори меч демонструючи свою рішучість

 - Ні, друже, це не вихід. Проти мене б тоді піднялося все селище, що не кажіть, а я тут чужинець, а заручившись хоч маленькою підтримкою Девиса у мене є шанси вижити. Як казав один мудрець: «Тримай друга близько, а ворога ще ближче»