Так ішли дні. Праця, тренування і піклування про хворого. Не забував Сергій і про свою улюбленицю Багіру, вона призвичаїлася на диво швидко і вже не реагувала на шум селища, вивчила нові команди. Хлопцеві подобалось її тренувати, вона дійсно була дуже здібна і тепер слухалась його, неначе віддана вівчарка. До себе кішка нікого не підпускала, лише Юмі вдалося заслужити її прихильність і тепер частенько гралася з Багірою, одного разу навіть осідлала її, але норовлива тварина не дозволила зробити із себе тяглову худобу і швидко скинула вершницю, чим викликала купу істерик і сльози юної дресирувальниці. Кішка перестала сама відлучатися і тепер суаб можна було залишати під надійною охороною.
Жителі селища довго дивилися на засохле тіло змії, що висіло коло суабу Сергія, але нічого не говорили і намагалися його оминути. Хлопець лише посміхався, але врешті йому самому це надоїло і одного дня він зняв її.
- Ой, щось я зголоднів, піду приготую якийсь відвар, - голосно сказав юнак знімаючи тіло плазуна.
Двоє жінок, що знаходилися поруч злякано глянули в його сторону і прискорили рух. Їсти змій тут було не заведено, хоча на землі у багатьох культурах це був делікатес.
Тим часом кваль закінчив замовлення і показав виготовлені товари. Всі вони не один в один повторювали інструменти зі світу сергія: були важчими, незграбнішими, метал з якого виготовив їх Варця був набагато гіршої якості. Тут було два варіанта, або зекономив, або просто не вмів виплавити кращу сталь. Хоча із завданням покладеним на ці чудо прибори вони справлялися вправно, хоча працювати ними і було важче, тупилися вони швидше і Сергій мав підозру, що строк їхньої служби буде не великий. Але зараз просто займатися розборами якості з ковалем не було сенсу.Юнак розумів, що нічого це не дасть
Ібок не міг натішитися успіхами свого учня у бойовому мистецтві. Навантаження пішли на користь і буквально днів через десять Сергій тримав меч впевнено, принаймні він не хилив усе його тіло до землі. Раз під час тренувань рукопашного бою юнаку вдалося збити з ніг велетня – Ібок радів більше ніж сам учень.
Одного ранку викладач прийшов і було помітно, що він у доброму настрої. Учень ще тільки розминався перед заняттям і Ібок попрямував відразу до нього зі словами:
- У мене для тебе сюрприз» і дістав щось замотане у ганчірку. Сергію стало цікаво, що ж там за дивна річ. Йому подарунків в цьому світі не дарували, Звіру і Пестрю в рахунок не беремо, бо то зовсім інша справа. Ібок витрачав свій вільний час на тренування та ще й приніс йому подарунок. Неважливо який, але це було дуже приємно.
- Дякую друже, я розчулений – він узяв у руки ганчірку і замало не впав від її ваги. Ібок тримав її наче пір’їнку і здавалося, що вона не важка. Юнак вирішив покласти її на землю і розвернув. Це була кольчуга., - Боже яка краса, - мовив Сергій. І дійсно вона була прекрасно зроблена відразу було видно, що це дуже дорога річ.
- Тобі загрожує небезпека, а я хвилююся, тому прошу носи її щодня. – велетень відразу ж став одягати її на товаришша
- Я не можу– це дуже дорогий подарунок., - відмахувався юнак
- Нічого, колись і ти мені щось подаруєш, - засміявся Ібок, - вона дісталася в бою, на мене замала, а тобі думаю буде якраз впору.
Тільки тепер Сергій помітив розрубані кільця на ній. Погана прикмета носити щось із одягу вбитого, але тут це вважалося в нормі. Трофейні речі були у кожного. Дехто носив їх як ордени, як символ перемоги. Колчуга була трохи великувата і їздил,а під час тренувань, по хлопцеві з місця на місце заважаючи рухатися. Він хотів її скинути, але велетень вимагав щоб не знімав. Коли закінчилися заняття Сергій пішов до коваля підігнати подарунок. Ібок наступного дня дуже образився, що юнак прийшов без кольчуги, але почувши де вона зараз заспокоївся.
Час минав і Корця теж пішов на поправку. Антибіотики діяли, діагноз лікар поставив вірний, мабуть саме хвороба викликала гнів його колишнього господаря, але дякуючи Світлі і старанням «терапевта» все минулося. У Корці назбиралося куча запитань і він весь час намагався їх задати, але щоразу Сергій ухилявся і тікав від відповідей. Щойно хворий став на ноги, то відразу заходився допомагати. Буквально на шостий день, коли Ібок з господарем пішли на тренування він приступив до прибирання, за що отримав прочухана від Сергія і був відправлений у ліжко. Здавалося, що йому це не сподобалося. Як пояснив Ібок, Корця родився рабом і не уявляє іншого життя. Навіть їсти за одним столом із господарем він категорично відмовлявся, скільки його не вмовляли.
- Ми ж разом працювали і я теж був рабом, - говорив йому Сергій
- Корця знає правила, Корця знає своє місце, - весь час говорив про себе у третій особі раб.
- Ми ж друзі, - продовжував юнак
- Ні, ні. Я служу Руаму, - схиляв голову співрозмовник.
- Ти вільний, я дарую тобі свободу, - після однієї такої розмови сказав Сергій.
- Ні, ні, Корця не хоче… Корця помре. Де мені жити? Що їсти? Кому я потрібен? Корця вірно служитиме своєму пану, він добрий: гарно годує і не сварить.
Мабуть саме через ці головні риси свого господаря він і старався усіляко йому догодити. Якось Сергій натякнув, що його неохайний вид дуже не подобається. Так з того часу Корця вставав вдосвіта вмивався, прав одяг, який придбав йому хлопець, і намагався виглядати якомога чистіше, хоча це виходило не дуже вдало, що постійно викликало посмішку на обличчі Сергія. Йому подобався Корця: добрий, вірний, трудолюбивий. Як і Ібок щось він мав дитяче у своєму характері, хоча можливо так виглядало на перший погляд. Велетень, вже чомусь не здавався слабохарактерним. При бажанні він міг дати відсіч будь кому, хоча усі і кепкували з нього, проте конфліктів із силачем мати ніхто не хотів.
- Чому Корця так відноситься до свободи?, - просив пояснити Ібока Сергій.
- Тобі не зрозуміти. Він все життя був рабом і не уявляє що робити з нею. Хочеш йому допомогти відносься до нього відповідно. Він вважає честю служити тобі, тож не принижуй його гідність., - відповів богатир.