Глава 11 Входини

Тим часом життя у селищі кипіло, чутки про те що з’явився навий цілитель швидко рознеслися, а так як  Шамана і досі не було, то у Сергія добряче додалося роботи. Люди ішли постійно і торба зі стрептоцидом, йодом та чистими ганчірками була завжди під рукою, шви він навчився накладати, як справжній професіонал. Люди несли плату: хто грошима, а хто продуктами, чи речами. Усією цією бухгалтерією займалася Кіна. І на диво у неї непогано виходило. Пестря одужував, доволі швидко став на ноги і вже допомагав на полі. У вільний час, позаду будинку, ними був влаштований огород, адже місця там вистачало, тепер його доводилося щодня поливати і проривати. Щоправда і тут без прикростей не буває: на ділянку зачастили пташки, добре що це вчасно помітили і змайстровали пугало, над яким частенько кепкували сусіди.  Вони з Пестрею не звертали на це уваги, головне що пугало допомагало боронити поле. Зерно піднялося і хоча боротьба за врожай із пташиним царством була на їх стороні все ж напустилася інша біда. Дощів не було декілька тижнів і рослини відчули це відразу. Сергій вирішив, що потрібно якось організувати полив урожаю. Добре що при виборі місця вирішили зробити облаштуватися в низині, а це давало можливість для створення невеликого водогону. Ріка Лубзадеж, притока Вайцудежі знаходилася метрів за сто - двісті від ділянки, далеченько, але при невеликих зусиллях цю відстань можна було подолати. Після умовлянь Пестря погодився на  таку авантюру. Так, як спека набрала величезних обертів працювали вони , або пізно увечері, або у ночі. Частину деревини, землі, глини і відходів, що з’явилися під час устаткування поля використали для будівництва примітивної дамби. Замість труб в хід пішла цукрова тростина, благо цього добра у селищі вдосталь, тому навіть не довелось заготовляти. Вклавши трубу одна в одну водогін запрацював. Відстань до поля була не дуже великою і розташувавши стебла під невеличким кутом для подачі води вистачило і самої сили течії.

 - Фонтастика, - говорив Пестря.

 - Згоден, - посміхався Сергій.

 Декілька днів підряд на їхній маленький акведук приходило подивитися все селище, навіть Звіра відмітила, що це дуже добрий винахід, тим більше у таку спеку. І навіть напилася з нього води.

  Занять з Юною вже не було, хоч вона і навідувала його у сараї час від часу, то скоріше, щоб поставити якесь цікаве їй питання, і знову загнати хлопця в кут, тому вечори він проводив за книгами, намагаючись щоб цього не помітили. Література давала наснаги жити далі. Поринаючи у вирив пригод роману він, немов, переносився назад на землю. Згадки про рідний дім частенько гризли душу, але у глибині душі юнак уже звик до нового світу, недарма говорять, що людина, то така тварина, що звикає до всього. Розуміючи, що потрапити назад шанси нульові треба було якось налагоджувати своє життя тут. Минав день за днем, та одного разу монотонність буття перервав крик…  Сергій якраз підв’язував помідори, як на його грядку прибігла Аса. ЇЇ погляд виказував страх і занепокоєність. Обличчя трішки покрасніло, але це надавало їй якогось шарму. Верхній одяг виглядав трішки розтріпаним і Сергій спіймав себе не тому, що вперся поглядом у її груди. Він похапцем відвів очі, але здалося що дівчина це помітила і стала приводити себе в порядок. Що не так? Цей слідопит таки запав йому у душу? Чи далося взнаки довгий целібат?

 - Швидше ходімо, - кричала вона відхекуючись.

 - Що сталося?, - все ще не дивлячись на неї запитав юнак

 - Мари, мари напали… Звіра поранена. Потрібна твоя допомога.

Не слухаючи далі хлопець побіг за своєю торбою в будинок.

          Вождь лежала на ряднині прямо на полу суабу. Сили її покидали, видно що втрачено багато крові. Рани було дві: одна добряче прорубала руку, інша прийшлася в бік.

 - Якщо заділо внутрішні органи я нічого не зможу зробити, - сказав він оглядаючи потерпілу. 

- Роби що можеш, - прозвучав слабкий голос Звіри.

 - Здається пронесло, рана на боку зламала ребра, які і врятували життя жінці, основна втрата крові була з руки.

Сергій ввів знеболювальне, зупинив кров, прочистив і зашив рани. Поставивши крапельницю заходився втягувати ребра. Дякувати богу рука не була переламана, але сухожилля розрубані, та й травма була велика. Зброя пройшла з гори в низ і дивом не відтяла всю руку. Ліки юнак економив, але в цьому випадку вирішив таки використати антибіотики.

 - Ну, тепер все в руках богів, - сказав він виходячи з оселі.

Після швидкої реанімації відвідини Звіри проходили щодня. Ця мужня  жінка швидко набиралася сил. Та одного дня, коли він прийшов на черговий огляд, пацієнтка вже не лежала чекаючи його, а сиділа в оточенні людей: Сергій помітив Асу, Ібока, Пестрю і ще декількох знайомих, котрі приходили до нього лікуватися. Чутно, що у них була жвава розмова, але коли він зайшов усі стихли і повернулися до входу. Щось тут відбувається. По спині пройшов холодок, можливо таки догрався зі своїм шаманством, спалять як якогось єретика. Думки юнака перебила Звіра звертаючись аж занадто офіційно. Хоча під час лікування вони спілкувалася доволі дружньо.

 - Руам, ти чужинець, що прийшов до нас з невідомих країв і ти раб сімї Цевніг, - Сергій спробував щось сказати, але вождь продовжувала, - За нашими законами рабами стають захоплені в бою вороги. Ти і твій народ ніколи не був ворогом Світл. До того ж навпаки, як мені сказали, на тебе підступно напали наші воїни, коли ти мирно подорожував., - її погляд упав на Асу котра опустила голову у низ, - Мені стало відомо що ти чинив опір, але гадаю винити людину за те, що вона намагалася захистити себе і свою честь не можна. Ти довгий час уже у нашому селищі і показав себе, як людина хоробра, чесна і важлива для суспільства. До того ж я розумію, що ти, як служитель богів віддав своє життя у їхні руки. Але я не можу не звернути увагу що вони люблять тебе. Хай святиться імя Світли., - Звіра підняла руки догори, - Богиня допомагає тобі лікувати наших воїнів. А це ще раз доводить що ти не ворог Світлам.