Глава 10 По припаси

  Роботи по господарству таки було багато. Потрібно ж за худобою дивитися, довести до ладу поле, яке вони готували для посіву, а це неможливо було, бо підвода зламалася. Коштів у родини не було останні пішли ковалю за плуг і борону, яку той нарешті закінчив. Тому Сергій з перших днів вирішив полагодити її самотужки. Одного дня погодувавши худобу він сказав що хоче піти помолитися Світлі на святе місце. Здавалося ніхто цьому не здивувався, все селище вже вважало його великим шаманом, тому не зустрівши перешкод він узявши одного  нісса  і вирушив уже добре знайомим шляхом. Весь час не покидала думка, - «чому він не взяв минулого разу якихось смаколиків для Цевнігів та Юни, та й книг собі якихось аби захопив дуже вже мучив інформаційний голод».

Коли дійшов до галявини, зрозумів, що час на дорогу забирав меньше години. Чому він не знайшов селище раніше? Хоча, якщо задуматися, то далеко від будинку потреби відходити не було.

Хлопець сів коло статуї упевнитися, що за ним ніхто не стежив. Якось мимоволі почав молитися, можливо релігія – це якась заразна бацила, адже в глибині душі він став вірити у Світлу, хоча і не визнавав цього. Молився він так, як звик і скоріше не особисто до Світли, а до Богів. Сергій не був особливо віруючим, але вважав себе Християнином.У світлі останніх пригод він зрозумів, що є ще щось… Існує інший вимір… Як би там не було, але подорож відкрила в ньому якісь нові, заховані в глибині душі відчуття.

  Впевнившись, що переслідувачів немає Сергій поліз у будинок. Тут усе дійсно здавалося рідним. Клітка для Багіри нагадала про його старого товариша, що викликало бурю емоцій та згадок.

  Ввімкнувши світло хлопець поставив музику на ноутбуці. Шкода що ноут не можна взяти з собою, по перше у селищі електрики немає, а по друге він раб і його становище доволі  хитке, та й як пояснити що це за магічний пристрій.

Знайшовши гвіздки, мотузки і дошки, які колись примітив, хлопець заходився збирати ручний інструмент: пилки, молотки, зубила. Все  вкидалося у мішок. Зрозумівши, що забагато набрав і  всього за раз не перевезе. Почав ретельніше відбирати необхідні речі. Звичайно інструменти залишив, але відібрав найнеобхідніші, дошки, мотузку, смаколики для Юни: цукерки, а їх було багатенько в погребі, строк придатності ще не скінчився навіть на шоколадних, печиво, тощо. Узяв вина, щоб пригостити Пестрю, консервів побільше, прихопив овочі, згадав що бачив десь ящик з насінням помідорів, огірків та ще чимось. Можливо вдасться виростити щось на полі поблизу житла. Ліків він минулого разу набрав багатенько, вистачить навіть на маленьку війну, тому сьогодні зосередився на іншому. У мішок полетіли книги на різні теми: декілька енциклопедій, книги по фізиці, столярству, сільському господарству, тощо.  І раптом на очі йому потрапила шкура кабана, яку він перед походом старанно  вичинив. Піде на плуг, подумав Сергій і прихопив і її. «У мене ж іще купа м’яса. Влаштуємо свято», - згадав хлопець і витяг із холодильника свій стратегічний запас. Одночасно згріб на кухні різне приладдя для приготування їжі.

 Наступною справою, була підготовка до посіву. Бочки із зерном, які він знайшов потрібно пересипати у мішки, яких слава богу, тут було вдосталь, і підняти на горище. Врешті  все було готово. За сьогодні доведеться зробити три ходки, а годинник показував, що скоро обід. Підкріпившись вирушив.

  Всі пожитки спершу виніс на поверхню, щоб не лазити щоразу у будинок і заховав у кущах. залишив лише те, що можуть розтягти тварини. Потім приступив до транспортування. Погрузивши все на нісса вирушив.

 Коли йшов сюди, то добряче розширив стежку, але все одно рухатися з твариною було важко. Дійшовши до узлісся зняв поклажу і теж прикрив гілками. Коли другий раз рухався по галявині його не покидало відчуття, що за ним стежать. З кожним кроком воно наростало і наростало. Хоч юнак і був дитям кам’яних джунглів, перебування у цьому світі відкрило  приховані інстинкти, та й життя на самоті спільно зі спілкуванням з місцевими жителями навчило багато чого, що потрібного для виживання в диких умовах.

Краєм ока помітив, що непроханий гість рухається по праву руку від нього, ховаючись в гущавині лісу і трохи відстаючи. Трохи прискоривши хід хлопець залишив нісса одного, а сам стрибнув у кущі. Гість підійшов ближче оглядаючись, з того місця де сидів Сергій розгледіти його не вдавалося, заважали кущі і тварина, котра своїм тілом загородила переслідувача. Врешті коли ворог підійшов ближче юнак вистрибнув, готуючись нанести удар, але на півдорозі зупинився. Це була Юна.

 - Що ти тут робиш?, - закричав він, - Я тебе замало не прибив.

 - Вибач, - почервоніла вона, - але мені просто цікаво

 - Цікаво їй. А якби на тебе напала хижа тварина, чи бандити, що б тоді було? Ти про це не думала?

 - Не думала, - пошепки сказала дівчинка опустивши очі.

 - Не думала вона, - повторився Сергій. Не вистачало слів –  це все на що він спромігся. Раптом Юна почала плакати. Серце грізного вчителя стислося до розмірів горіха. Страшенно не любив дитячих сліз, чим частенько користувалися сусідські бешкетники. Одного разу навіть вікно м’ячем  розгатили і нічого він їм зробити не зміг, навіть покричати. Ось і тепер побачивши слізну картину хлопцеві захотілося втішити дівчину. Він обійняв її і гладячи по голівці і примовляв:

 - Ну все, все заспокойся. Вибач, що накричав, просто злякався за тебе. Ну досить.

Сльози потихеньку перейшли у схлипування, а потім і геть припинилися, лише червоні очі Юми нагадували про інцидент.

 - Не сиділося оце тобі вдома, хуліганка. – намагався підбадьорити дівчину Сергій, - скажи по правді чому вирішила слідкувати за мною?

 - У селищі говорять що ти великий шаман і навіть Світла тобі дарунки приносить

 - Ну не те щоб дарунки, - хлопець не хотів брехати дівчині, але і правду сказати не міг., - все це знання і наука, а магія, то не для мене…

 - Ага, рахуй що я тобі повірила.