Аса сиділа вслухаючись у мелодію чарівної пісні, котру колись співав шаман. Дивний раб з невідомих земель. Скільки він знає таємниць: вміє лікувати, співає священні пісні, створює дивні конструкції, дівчина згадала про кран, який винайшов Сергій – дивина та й годі. Звідки цей юнак?.. Що приховує?.. Її зустріч з ним, відбулася недалеко від цієї галявини. А тварина що охороняла його?! Та це ж Мівуа – дуже небезпечна істота, дика і жорстока, чому вона готова була віддати за нього життя? Він точно не звичайний раб.
В глибині душі Аса знала, що полонила його не справедливо, але вже пізно. Треба обговорити цю ситуацію зі Звірою.
Дорога вимотала дівчину, до того ж сьогоднішній ранковий рейд добряче випив крові. Втома і думки завели у напівсонний стан. Пісня стихла… «Мабуть молиться», - подумала Аса. Пройшло кілька хвилин і вона обережно повернулася поглянути на Руама, його ніде не було. Дівчина миттю схопилася на ноги. Де він?.. Невже втік?.. Вона кинулася до статуї. Там лежали незаймані пожертвування. Огледівшись, оком досвідченого мисливця зрозуміла, що слідів на тлі лісової хащі немає. Листя зім’яте лише з тієї сторони з якої вони прийшли, але там сиділа вона і бранець не зміг би проскочити непомітно. «Мабуть все ж пішов у іншу сторону», - вирішила войовниця витягнувши меч і кинулася у протилежну від селища сторону пробиваючи собі дорогу крізь зарості кущів.
Минула година безрезультатного пошуку. Руки боліли від рубки, втома нахлинула немов лавина в горах. Вона вирішила повертатися у селище. Яке ж було її здивування, коли дійшовши до галявини побачила Руама. Навколо лежали різні речі, а він сидів на землі і щось їв запиваючи все із дивної прозорої фляги.
- Аса, ти де була? Я вже втомився тебе чекати.
Сергій гикнув, помітно було що він добряче захмелів.
- Треба усе це донести, - вказав він на три величенькі торби речей, - я сам не впораюсь.
- Де ти це взяв?
- Тсс, - сказав він похитуючись з тупою посмішкою, - це дарунки богів послані небесами, благословенні самою Світлою.
Помітний був сарказм у його словах. Але Аса нічого не сказала.
- Ти ж п’яний?
- А я тверезим людину різати не зможу. Бери торби, час вирушати. І так засиділись. Де тебе носило?
- Дурня одного шукала., - процідила дівчина крізь зуби. Вхопивши найважчий багаж.
Звідки все це взялося? Невже він насправді такий могутній шаман, що може спілкуватися з богами? Сергій помітив як змінився погляд Аси, раніше вона дивилася на нього зверхньо. З рабом, до того ж фізично слабким, ніхто не рахувався. Тут поважали силу. Зараз вона дивилася на нього з якоюсь повагою, навіть трохи відчувався страх. Сергій вирішив розрядити обстановку.
- Не бажаєш винця?
- Відчепися, - гримнула вона, - там Пестря помирає, а ти шлунок набиваєш. Не соромно тобі?
- Та якось не дуже. Я ж тебе чекав. Та й на пустий шлунок в дорогу збиратися погана прикмета., - Сергій допив залишки вина, узяв торби і вони рушили.
Дорога пройшла мовчки. Аса сердилась на Руама, а той здавалося взагалі нічого не відчував, лише милувався метеликами, що пролітали поруч. Все це нагадувало картинку із казки «Чарівник країни Оз», де Дороті ішла зі Страшилом. Зайшовши до суабу Цевнігів вони побачили, що Пестря втратив свідомість Кіна сиділа поряд нього і плакала, лише Юна здавалося не втрачала оптимізму.
- Мамо, він прийшов, - показала пальцем на Сергія, що стояв на порозі.
«Дари богів» були складені коло входу. Хлопець оглянув Пестрю, той був блідий, пульс прощупувався слабо.
- Крові втрачено багато, - процідив юнак.
Вигнавши усіх з приміщення наш лікар приступив. Хміль з нього вийшов по дорозі, а при думці про те, що доведеться робити операцію, так взагалі вивітрилося останнє. Головне, мати тверду руку, не дарма він стільки років сидів із паяльником ремонтуючи комп’ютери, телефони та різну побутову техніку. «Не затремтить», - подумав Сергій дістаючи підручник, котрий вивчав чекаючи на Асу і став готуватися до операції: Юма кип’ятила воду, Кіна принесла чисту тканину, видно було, що вона берегла її для особливої події, можливо це було придане для Юми. Звідкілясь сусіди принесли великий стіл, який за наказом Руама, промили спиртом. Простерилізувавши інструменти із «шафи Франкенштейна» та підпаливши побільше свічок Сергій підготував пластину, яку збирався вставити у ногу Пестрі. Його мучило питання, - хто зібрав усі ці речі у будинку? Але відкинувши зайві думки Сергій почав згадувати фільми про лікарів, які він бачив, перебирати в голові розповіді друзів про операції і склавши невеликий план вирішив спершу поставити крапельницю із фізрозчином. Розмотав рану: кров зупинилася, але вид був жахливий, потрібно все вимити і продезінфікувати. Заливши все перекисом водню, змінив крапельницю. Шосте відчуття говорило йому, що це зайвим не буде. Підготував декілька ін’єкцій кетаміну. І прибравши фізрозчин взявся за скальпель. Час від часу промокаючи рану тампоном розрізав шкіру, підшкірну клітковину, апоневроз (тонкий "мішечок", в якому лежать м'язи) і окістя він дістався до кістки. Таки книга добряче йому допомогла. Працювати в рукавичках було не звично, хвилювання і напруженість читалася у кожному русі хлопця, тому він старався тримати рівне дихання. Нога була розламана на три частини, помітно було, що в одному місці перелом стався повторно і колись не правильно зрісся. Саме тому Пестря і шкутильгав. Хлопець розсунув шматочки кістки і вичистив звідти згустки крові та обривки тканини, так точно краще буде зростатися. Розширив розріз з обох сторін і примірявши пластину зрозумів, що сам не впорається.
- Допоможіть!, - закричав він.
Забігла Кіна
- Що?, - в її голосі читався переляк, - Що трапилося?
- Вибач, що налякав. З Пестрею все впорядку, але щоб вдало прповести операцію мені потрібен дужий чоловік
Кіна полегшено видихнула і вже через декілька хвилин в операційну зайшов незнайомець. На обличчі котрого застиг вираз жаху.