Глава 4 На самоті

Наступний день розпочався із страшенного похмілля. Вирішено було зварити суп, щоб хоч якось полегшити роботу шлунка. Сергій посьорбавши ріденького супчику піднявся на горище. Звірюка тушонку виїла, а побачивши хлопця хоч і зашипіла, проте кидатися перестала. Видно було що пухлина на писку трішки спала. Юнак обережно поставив тарілку з супом у клітку і відійшов. Тварина прошипіла ще кілька разів, але мабуть, аромат супу її заспокоїв і вона косячись на ворога підійшла і почала їсти.

 - Діло буде, - подумав хлопець. Ідея якось приручити цю тварюку прийшла йому зранку. Погано бути самому, він тут лише кілька днів, а вже дах їде. Потрібно зайнятися налагодженням зв’язку зі звіром. Тварюка чимось нагадувала пантеру, тому і кличку він дав їй підходящу – Багіра, скорочено вийшло Баггі, як авто. Щодня він приходив, довго з нею розмовляв, годував. Майже місяць терпіння і витримки дав свої плоди – кішка стала брати їжу з рук. Відпускати її на волю поки що юнак боявся, як не як, а дикий звір. Але потихеньку привчав до своїх рук і навіть почав гладити і чухати за вухом.

   Дослідження території Сергій поки що теж відклав, пройшовблизько по кілометра у різні сторони –  нічого окрім лісу не знайшов. Хоча, відстань визначити важко, чагарник і кущі геть не дають пересуватися. Здавалося, що пройшов багато, а насправді, поглянувши назад, розумієш, що здолав лише кілька метрів. Тай страх перед дикими тваринами спиняв жагу відкриттів, адже юнак уже мав гіркий досвід зустрічей з ними. Декілька разів під час таких мандрівок, зустрічалися якісь гадюки, гризуни, тваринки схожі на наших кроликів, слава Богу, нічого загрозливішого не трапилося.

 Полишивши спроби стати картографом він сконцентрувався на будинку. Перше що йому хотілося знайти серед усього його мотлоху - зброю. Переривши половину будинку його спроби увінчались успіхом і в руки потрапили дві рушниці та декілька ящиків набоїв. Тепер потрібно було розібратися, як ними користуватися. Сергій в армії не служив за станом здоров’я і з рушниці стріляв декілька разів, з друзями мисливцями, та можливо, ще на уроках ДПЮ у школі, коли вивозили на полігон постріляти з автомата.

Взявши декілька десятків патронів, він піднявся на поверхню, зарядив зброю і вистрілив –  з дерев розлетілися птахи. Так потренувавшись заряджати і стріляти на обох своїх гвинтівках, вирішив не ризикувати і не привертати увагу, заліз назад у будинок. Дні тяглися довго окрім щоденних занять з Багірою хлопець приступив до інвентаризації. Перше що став підраховувати, звичайно, продукти харчування. Спершу вирішив розділити будинок на зони: кухня, підвал, продукти і ліки. Вигріб усі сухі продукти і вимивши кухню склав їх там. Навів порядок з посудом і овочами. Поскладав усі консерви поробив написи з кількістю і став вести облік використання.  Прибираючи у вітальні за завалами він знайшов ще одні двері, відчинивши їх його радості не було меж – ванна кімната: тут був навіть бойлер. Хоча це приміщення теж було завалене речами це не зупинило юнака. Цивілізація! Хлопець кинув усе і вимивши ванну став набирати воду.

 - Боже яке блаженство!, - подумав він занурюючись у воду. Робота на сьогодні стала. Цілий день він провалявся у ванні, слухаючи музику і п’ючи вино.

Наступного ранку все ж таки приступив до прибирання вітальні: сортував усі дошки, гвіздки, шурупи, тканину, чого там тільки не було. У злощасному рюкзаку яким його привалило під час землетрусу, були риболовні снасті. Коли все відсортував туди помістилося дуже багато краму. З горища, він теж зробив склад матеріалів, інструментів і зброї, щоб усе потрібне знаходилося ближче до виходу, чи то входу. Оселя навіть набрала обрисів будинку у якому живуть люди. Застелений стіл, чистий посуд. Компютер зі спальні він поки не прибрав, гадаючи що до нього ще черга дійде. А от з книгами довелося повозитися. Довідники і наукова література займали левову частину, художньої було на багато менше, але це дало йому змогу добре проводити вечірній час. Все було відібране по розділах, Сергій навіть зробив щось на зразок картотеки. Тут проявилися його частинка перфекціонізму. Серед книг він знайшов одну під назвою «Домоводство», і почав читати, зараз йому така тема була цікава. Завдяки цій літературі будинок блищав. Так, у клопотах пройшло більше місяця.

Через те що будинок був під землею хлопець вирішив налагодити якусь систему кондиціювання, адже свіжого повітря поступало мало. Знайшовши гофротрубу він проклав її до вітальні з неї повітря поступало у інші кімнати. Одного разу йому трапилися на очі вентилятори і система розрослася: було зроблено ще один тунель, а вентилятори встановлені на вдув і видув. На поверхні все це було замасковане по старій системі, як і вхід у будинок. Сергій навіт стрибав зверху щоб впевнитися чи випадково ніщо не провалиться у його вентиляцію. Поки він робив усю цю конструкцію біганина по драбині так його вимотала, що було прийнято рішення зробити нормальні сходи на горище.  Вхід був розширений і укріплений в лісі спиляно кілька дерев , бо дошки вирішив поки що економити. З однієї сторони зробив щось на зразок перил, а до стріхи прикрутив підшипник,  через який перекинув трос: вийшов такий собі підйомник. З обпиляного за розміром шматка металу облаштував двері і навіть засув змайстрував, щоб не лізли непрохані гості. Також були змонтовані металічні двері на вході і навіть висів замок. 

   Все це зайняло у нього не мало часу, але тепер він відчував себе людиною, що живе більш-менш у комфорті. Єдине чого бракувало – шампуні, зате мила було в достатку. І голитися ножем довелося звикати, до того ж ще й точити його потрібно було вчитися.

  Багіра теж потихеньку звикала до Сергія, завдяки його наполегливості вона вже не сприймала його, як ворога. Наступним етапом було випустити кішку. Хлопець розламав клітку, але з прив’язі не зняв –  декілька днів спостерігав, але Багі вела себе, як домашня кішка: чистила лапки, їла з рук, терлася об господаря. Одного дня він таки зважився і відв’язав мотузку, виліз на поверхню –  Багіра за ним. Коли вона опинилася на галявині її неначе хтось підмінив. Шкіра заграла –  відчувся дух дикого хижака, кішка вигнулась і стрибнула у хащі. Сергій уже звик до свого домашнього вихованця і юнака огорнула тінь самотності, відчувся якийсь розпач і безсилля. Весь день він просидів біля входу чекаючи на свою кішечку, щоразу оглядаючись якщо чув якийсь звук, а її все не було.