Глава 3 Гість

Розплющивши очі  Сергій відчув, що сили потихеньку відновлюються. Руки вже не нили, трохи хвилювала рана на нозі, але стало зрозуміло, що не все так кепсько. Він поглянув на годинник на ноутбуці чомусь час злетів, дата і рік були інші. Він виставив дату, а годинник поставив навмання. Треба ж якось слідкувати за часом. 

Що ж далі? Порятунку мабуть і чекати годі. Я вже тут довгенько, а рятівників так і немає. Та й у нашій країні всі звикли жити за правилом, - «Проблеми потопаючого – справа рук самого потопаючого», - тому юнак вирішив діяти самостійно.

«Поруч з дверима вікно – треба витягти дошки!», - З цією думкою Сергій став копати, знову в нагоді стала стара добра лопата, яка вже раз врятувала йому життя.

Робота ішла повільно, постійно попадалося коріння, яке доводилося вирубувати сокирою. земля була дуже злежана і геть не походила на свіжий завал. Таке відчуття що будівля знаходилася під землею років сто, а не засипана день тому.  Прокопавши близько метра Сергій згадав, що бачив двері на горище., -  «Чому я відразу про них не подумав? Можливо стріху взагалі не завалило». Знайшовши драбину він поліз. Горище теж було вщент завалене різним мотлохом. Та й саме по собі було не низеньке. Затягнувши драбину хлопець вибив шиферину, але даремно, звідти теж посипалася земля, Гадаючи, що якщо почати копати тут,  то роботи буде на порядок менше, адже до поверхні ближче.

Земля падала додолу майже сама, та  й копати довелося не довго, якихось пару штиків лопати і земля стала м’якша, а на очі стали попадалися черви, що свідчило про близькість поверхні. Через декілька хвилин Сергій відчув свіже повітря. Він спочатку і не помітив що у будівлі дихалось важко, а тут легені наповнились киснем, що додало сил.

Лаз вийшов маленьким – ледь вдалося просунути руку, щоб упевнитися – воля поруч. Юнак запрацював швидше і розширив діру так, щоб пролізла голова, пересунувши драбину врешті визирнув на поверхню.

На дворі була ніч. Навколо геть нічого не було видно, стояла тиша: ні шуму авто, ні ліхтарів, геть нічого не сповіщало про те що поряд є люди. Здалося що ліворуч щось блиснуло. Сергій почав пильніше вдивлятися у гущу ночі, якісь дві крапки світилися серед чорного полотна. Таке відчуття що вони наближаються. Щось, чи хтось нісся прямо на хлопця. Він насилу встиг сховати голову, якась тварина!.. «Може собака?», - подумав він і  в цю хвилину пазуриста лапа вдарила його в плече. Хлопець впав з драбини. Все відбулося настільки швидко що він геть нічого не второпав, потираючи плече і стегно на які приземлився Сергій бачив як здоровенна лапа рила землю намагаючись пролізти в будинок видаючи якісь звуки схожі на ричання. Одразу прийшовши до тями хлопець став шукати щось, що зійшло б за зброю. Під ногами лежала лопата, щойно він її вхопив як зі стріхи впало тіло тварини. Міцно стиснувши держак він з усієї сили вдарив по тварюці, яка після падіння, мабуть не відразу зорієнтувалася, і юнак вдарив її вдруге, тварина впала тут уже удари наносилися без розбору. Сергій наче вибивав килим: методично і сильно.  Врешті зрозумівши, що все скінчено, хлопець зупинився. Його ворог лежав переможеним.

Це була велика кішка, чимось схожа на пантеру, але мала дивний колір, юнак не пам’ятав таких порід, тим більше у своїй місцевості, - зеленувато-коричневий, майже як хакі. Дивина та й годі, що тут скажеш.

З рота тварини текла кров, мабуть таки попав по голові це її і вирубило, але помітно, що життя її не покинуло, грудна клітка підіймалася і опускалася. «Дихає!», - отямився Сергій і заходився шукати мотузку якою спутав тварині лапи прив’язавши до стропил.

Все тіло тремтіло,  до чогоб  не торкався, воно вислизало з рук. Перше шо прийшло в голову це чимось закрити дірку, бо тварина може бути не одна. Юнак напхав у лаз мотузок і прибив дошки які раніше відірвав з вікна.

Що робити з кішкою? Вбивати її він не міг, рука не піднімалася, залишити просто так,  теж ніяк –  помре. Він ще раз перевірив пути на міцність, спустився в низ і набрав декілька шприців з кетаміном. Один залишив у кишені інші відніс нагору. Хвилюючись, щоб тварина не прийшла до тями, на всяк випадок, вколов їй кілька кубиків, але все одно, залишатися в одному приміщенні з нею було страшно.

«Потрібно зробити клітку», - подумав хлопець. Тут в нагоді стала купа дошок, котра попалася  на очі, коли він лежав завалений речами. Клітка повинна бути не маленька хоча б два на два метри, бо тварина завдовжки була більше метра.

Спати сьогодні Сергій все одно не міг  - страх вибив увесь сон. Отож він приступив до роботи: серед інструментів знайшов електропилку, рулетку, гвіздки і розмітивши дошки заходився пиляти. Години три пішло на підготовку а може і більше. За працею час пролетів не помітно. Нашвидку втамувавши голод якимось консервами Сергій витяг усі заготовки на горище розчистивши місце заходився збивати дошки докупи, але на всяк випадок вколов тварині снодійне ще раз. 

Дивно, але чомусь хлопцеві уже здавалося, що це його вланий будинок, - «Що скаже господар як прийде і побачить його тут? Делікатеси повиїдав, дошки попиляв, вікно вибив, навіть стріху пробив», - відганяючи ці думки, юнак вирішив, що проблеми потрібно вирішувати тоді, коли вони виникають.

Врешті клітка була готова. Звичайно чуда інженерної думки не сталося, але Сергій гадав що витвір його рук все ж таки витримає. З острахом Сергій обробив рани кішки. На дотик кіски були цілі, хоча писок добряче напух, одне око запливло. Перетягнувши тушу в клітку Сергій забив останню дошку. Дверей юнак не робив, а навіщо вони, зранку його вже тут не буде, а у тварини, можливо, знайдеться господар. Поставивши у клітку миску з водою насипав тушонки. На всяк випадок, а випадки бувають різні, прив’язав на шиї кішки ремінь і зробив щось на зразок нашийника, який мотузкою прив’язав до стропил. «Береженого Бог береже», - сказав він і спустившись вниз перевірив чи міцно закриті двері з кімнат на горище. Сили покидали його –  багато фізичної праці і стрес далися в знаки. Підійшовши до ліжка Сергій роздягся і поклавши поруч із собою сокиру заснув.