Глава 2 Під завалом

Сергій відчув, що йому не вистачає повітря. Щось заважало рухатись. Навіть голову повернути було важко. Він розумів, що чимось завалений. Біль в нозі і грудях сковувала подих, щось важке давило зверху. Відразу згадалися кадри новин де показували людей, яких привалило під час землетрусу, вони інколи тижнями чекали порятунку., -  «Боже, невже і мені доведеться отак тут лежати безпомічним. Ні я не витримаю.» Сергій відчув що його мучить спрага,  губи пересохли, в горлі немов хтось насипав піску.

  Не відомо скільки часу він був у відключці.

  Якщо просто лежати, то це нічого не дасть. Сергій спробував поворушитися. На ньому лежало щось м’яке. Чи то брезент, чи якась тканина, він сказати не міг. Цупка, важка і не дужа піддавалася. Але це вже шанс. Якби його привалило чимось іншим, можливо він би вже помер. Нога боліла, якось йому вдалося поворушити правою рукою, він відчув що вона затекла. «Так головне не спішити, крок за кроком і все вийде.» Він почав повільно сунути руку вправо пальцями намагаючись вхопитися за щілини долівки. Рука рухалася повільно, але дякуючи тому що зверху лежала тканина. Місце для «маневру» було. Врешті хлопець відчув що мізинець звільнився, навколо був простір. «Так ще трішечки». Думки блукали, все відбувалося неначе в тумані. Очі відкрити було ніяк, та й це нічого не дало б. На груди давило так, що здавалося зараз проламає ребра, але ж не проламало… «Виходить зверху лежить щось не таке і важке» - проносилося в голові, чи можливо це він так себе заспокоював. Адже, як відомо надія помираю останньою.

 Сергію здавалося що пройшло більше години, але спроби не були марними, йому вдалося звільнити руку. Намагаючись хоч якось відновити у ній кровообіг він стискав пальці в кулак. Провівши цю процедуру кілька хвилин він зрозумів що відчуття повертаються. Спробував якось дотягтися до того що лежить зверху, але стос тканини був великий і все було марно.  Вдалося повернути голову на бік, стало трішки легше дихати, Сергій молився. Дивно, чому людина, яка ніколи не вірила в Бога у таких ситуаціях звертається до вищих сил. Що нею керує? Чи то ми тисячоліттями віддавали себе на поталу богам і у нас генетично закладена віра у потойбічча?

    Рука мацала все довкола аж раптом натрапила на щось довге і металеве. «Слава Богу», Сергій дійсно повірив, що його молитви були почуті. В голові проносилися клятви; якщо вибереться почне щодня молитися і ходити до церкви. Він міцно схватив, щось схоже на кочергу, хоча рука згиналася лише у лікті це дало йому змогу зачепити кінець цієї металевої арматури за те що лежало зверху. «О ні, випустив! Як я міг?..» - Сергій перебирав повітря намагаючись схватити цю кочергу, чи що воно було, вона висіла гойдаючись і весь час пролітала повз нього. «Тільки не впади, тільки не впади, хрестом-Богом молю». З горем пополам йому вдалося схопити арматуру, спробувавши потягти в низ він зрозумів що рука мало звільнена і потягти не вдасться.»Штовхати… Так…  Треба штовхати» - Ідея пронеслася у думках, немов єдиний рятівний круг. Він зібрав останні сили докупи і штовхнув.  Почувся гуркіт, щось падало -  з однієї сторони зменшилася сила навантаження. Сергій відчув що зможе вибратися, він почав соватися і врешті звільнив обличчя. Свіже повітря, обдало легені, біль неначе скував усе тіло. Віддихавшись він виліз по пояс і зміг роздивитися що сталося. Так, дійсно на ньому лежав брезент, саме тому важко було рухатися, а зверху нього величезний рюкзак на вигляд здавалося що то був не рюкзак а здоровий мішок і навіть більше. Одна людина його нести б не змогла стовідсотково. Кочерга, чи що то таке схоже на гарпун пробило тканину і стирчало у рюкзаку немов у якійсь великій рибині що вполювали серед океану. Повністю ноша не впала з брезенту лише перевернулася набік і вперлася об стелаж із полицями. Як вони не впали не зрозуміло, хоча можливо рюкзак і не дав їм упасти підперши їх собою. Ноги придавила інша полиця впавши на бік і заваливши все довкола різним мотлохом. Так, тепер треба звільнити ноги…

Сергій не був якимось спортсменом, силою не вирізнявся. Та й все життя прохворів, що не давало йому змоги навіть гантелі потягати. До того ж сидяча робота в офісі вплинула на його здоров’я не в кращу сторону: він набрав вагу, до того ж не маленьку, більше сотні кілограмів, такий собі кабанчик за комп’ютером. Зріст у нього був близько 180 см., низеньким його не назвеш, але у нього була купа друзів зростом під два метри, тому він завжди відчував себе невисоким.

• Допоможіть!, - закричав хлопець, але у відповідь пролунала тиша, навіть гулу вулиці, чи гавкоту собак не чутно було. Можливо за вікном ніч. Світло не згасло, і ввімкнута ним лампочка горіла яскраво. Він щойно лише помітив, що лампи тут були діодні, нового зразка, що взагалі не вписувалося у загальне враження про будинок. 

Хоч, юнак і не був силачем, але все життя прожив не у квартирі, а у власному будинку, тому час від часу доводилося і мішки тягати, і лопатою махати.

« Якось потрібно зсунути полицю», - сказав він у голос і почав оглядати кімнату в пошуках чогось підходящого. Піднявши голову логори погляд зупинилося на старій, добрій кочерзі, чи то гарпуні, але попробувавши дотягтися до неї він зрозумів, що навіть якщо дістане, то не факт, що не накоїть більшої біди і не завалить знову рюкзак на себе. Попід полицями він помітив дошки, але вони були довгі і мабуть навряд йому б допомогли, але зверху них лежало щось, що нагадувало держак від лопати. «Оце те що треба! Якщо підсунути її під полицю, то можна використати, як важіль, але як дотягтися?». Серед мотлоху що був розкиданий хлопець побачив алюмінієвий дріт, дотягся до нього і вигнув щось на зразок ласо, яким ковбої у фільмах ловлять биків, але шматочок дроту прив’язав так щоб можна було стягувати і розтягувати цю імпровізовану пастку, добре що дріт був доволі м’яким, і до того ж, добре тримав форму  Протягом пів години він намагався накинути його на держак і коли врешті це  вийшло юнак потяг за інший кінець. Пастка стягла лопату і він обережно почав підсувати її на край стосу дошок. Піт лився градом, ноги затекли так, що він їх не відчував. Боліло все. Врешті держак з гуркотом впав, Сергій дотягся і вхопив його. «Так тепер потрібно зробити противагу. Він лопатою підсунув якийсь металічний предмет поклав на нього лопату і запхав її під полицю. «Аби лише не зламалась» - подумав хлопець і обережно надавив, полиця поворухнулась. Він зібрав усі сили надавив ще раз одночасно намагаючись висмикнути ногу. Лопата почала тріщати, але старання були не даремними. Нога вийшла з пастки. Сергій обпираючись на руки витяг з під завалу усе тіло і заплакав. Він плакав довго, не вірячи, що йому це вдалося. Взагалі, він не був сильною людиною у тому значенні в якому їх звикли описувати в книгах і фільмах і він плакав ковтаючи повітря, одночасно розминаючи руки і ноги. Врешті сльози скінчилися..