Глава 1 Дивна знахідка

 Ранок нічим не відрізнявся від інших. Будильник на телефоні дзвонив третій раз Сергій вовтузячись під ковдрою намагався, ще ватними від сну пальцями, намацати телефон і вимкнути, але той щоразу вислизав. Врешті йому це вдалося. «Час вставати» - кричав хтось у нього у голові, але тіло не слухалось і душа бажала ще хоч трішки поніжитися під одіялом. Ні не можна до третьої години ранку сидіти за комп’ютером, адже о шостій час збиратися на роботу.

Сергій працював системним адміністратором. Ще в дитинстві коли з’явилися поодинокі «спектруми», одні з перших доступних для людей ПК, він мріяв що стане комп’ютерником  і буде робити фантастичні ігри, але доля склалася по- іншому… Ніяких ігор він не створював. Та й освіти належної не отримав. В той час,  як його однокласники навчалися у ВУЗах, він закінчив ПТУ і торгував на базарі.  Родина була незаможною і «тягти» студента їй було не по кишені. Лише дякуючи своїй наполегливості,  Сергій опанував ПК не на базовому, а на значно серйознішому рівні.  За що й отримав подарунок від Всесвіту — якимось чудом йому вдалося влаштуватися системним адміністратором на одне з місцевих підприємств. Вночі ж він полюбляв попрацювати над чимось власним або черпав нову інформацію в лабіринтах всесвітньої павутини.

   « Час вставати!» голос уже кричав і, відбиваючи, мов там-там, ритмом цю фразу, кликав Сергія на бій зі своїм організмом.

Зрештою, сила волі перемогла. Крижана вода з- під крану остаточно повернула свідомість. Поставивши каву, він почав збиратися. На столі був повний безлад, учора працюючи до пізньої ночі так усе і залишив. Ноут, різні викрутки, паяльники, тестери, витратні матеріали….

«Кава!..» - пронеслося в голові . Він чимдуж чкурнув до плитки, але було пізно.

Чорт! Знову бурду пити…

Додавши цукру,  хлопець увімкнув новини і, вийшовши в коридор, запалив. Дим окутав його і, змішуючись з ароматом свіжозвареної кави, зачіпав якісь рецептори,  додаючи заряду бадьорості.

Диктор повідомляв про різні вбивства і реформи, які політики весь час проводили, граючись у великих патріотів і реформаторів. Ну от чому телебачення стало таким жорстоким? Не лише ж погані новини в країні. Є щось і хороше: там дорогу відремонтували, там фабрику запустили. А наші вчені, експериментатори? За кордоном у них повага і дохід, а у нас навіть на телебаченні не згадають. Зате про черговий роман голозадої, безголосої співачки пів години сюжет. «По модньому», - як писав один відомий автор. Рейтинги – наше все. І Сергій прокрутивши все це в голові лише плюнув і розтер недопалок ногою.

   Нарешті настав час прогнозу погоди.

 - У центральній частині країни очікуються дощі, шквальний вітер, град. Погода мінлива. Вчора в цій зоні відбулося кілька землетрусів інтенсивністю 5-7 балів, що доволі дивно для цього регіону. Такого тут ніколи не було. На щастя, постраждалих немає…

Далі Сергій вже не слухав, адже часу майже не залишилося, швидко одягнувся, витяг акумулятор фотоапарата із зарядного, вкинув телефон і ключі. На ходу узуваючись,  вже летів на вулицю, мимохідь вітаючись із сусідами.

Спізнюватися не можна. Якщо затримаєшся хоч на п’ять, хвилин можуть залишити без частини надбавки, а це двадцять п’ять відсотків окладу, при теперішніх цінах і зарплатах, вважай — доведеться голодувати. Він летів, на ходу підпалюючи ще одну цигарку, адже на роботі палити можна лише раз на годину, а йому, затятому курцю, це гірше смерті.

Сергій декілька разів намагався позбутися майже наркоманської залежності, але марно… Найдовше протримався, коли ліг в лікарню, та за тиждень мало з глузду не з’їхав, у буквальному сенсі ліз на стіни. Думки були лише про затяжку, якби не ліки, якими його нашпиговували у лікарні, то не витримав би і дня.

… Сергій розумів, що спізнився вже на п’ять хвилин, а іти ще хвилин сім — що робити? Колись можна було махнути через паркан,  але тепер територію обнесли колючим дротом.  Є перспектива залишитися не тільки без штанів, які купити за зарплату майже нереально, а й добряче поранитися, а це лікарня і знову гроші. Як вже набридло постійно рахувати кожну копійку! Наче і працюєш, а жити немає за що…

Раптом сяйнула думка. Хлопець дістав телефон і набрав номер,  зі слухавки почувся жіночий голос.

- Алло..

- Алло, Таня, це Сергій. Ти на роботі?

- Так, а що?

 - Я спізнююсь, допоможеш?

 - Яким чином?

- Вискочи на вулицю, глянь, чи шефа немає на подвір’ї, а потім підійди до дірки у паркані — памꞌятаєш?  Забереш у мене сумку. Ну що, виручиш?

 - Де тебе дівати. Будеш винен.

 - Само собою.

Сергій, зітхнув з полегшенням: план є. Залишилося лише не спійматися. Дзвінок.  Фух, це не шеф — Таня.

 - Начальство в кабінеті, так що не хвилюйся. Я стою коло паркану, чекаю.

 - Сонечко, ти прямо мій ангел охоронець.

Долетівши до дівчини,  він просунув у дірку сумку з ноутбуком і інструментами.

 - Дякую, за мною не заржавіє.

Минув ворота, до заповітних дверей лишилося кілька кроків. І раптом з гори пролунав хриплий бас.

 - Сергію, а чому ти не на робочому місці?

  Юнак неквапливо повертається, одночасно прокручуючи в голові тисячі відмазок, але вони рояться якимось чудним клубком, ніяк не шикуючись у одну зв’язну лінію. Аж раптом… Ось він, отой малесенький шанс уникнути покарання…

 - Вибачте, Борис Борисович, коли палив і забув цигарки на лаві, бігав забирав. Я буквально на хвилинку.

 - Я  заходив , у тебе зачинено було.

 - Кажу ж цигарки забув, а вони за лаву впали, поки знайшов…

 - Добре, іди працюй..

Але Сергій останньої фрази не чув, бо чимдуж летів до кабінету.

 «Так, спринтер з мене не вийде».

  Непомітно забравши в Тетяни сумку — на цей раз пронесло!— Сергій ввімкнув комп’ютер і почав переглядати пошту.

  Сьогодні, як на зло, із самого ранку купа телефонних дзвінків. Користувачі з дурними питаннями на кшталт: у мене видаляє набрані букви; не можу ввійти в комп’ютер; а чого у сусідки радіо грає, а у мене ні; як мені поправити заголовок у заяві… Мозок кипів, кажуть — з ким поведешся, від того і наберешся, оце, мабуть, той випадок. Сергій уже відчував себе повним телепнем, бо беручи слухавку, щоразу впадав у ступор від наступного запитання користувача.