Так пройшли вихідні. Я намагалася не думати про те, що сталося. Після знайомства з батьками, дата весілля була відома, тому почалася посилена підготовка до нього.
Від обговорення сукні, меню, списку гостей та ще тисячі запитань голова починала йти обертом. Тому в понеділок я влетіла в офіс, мріючи поринути в знайому атмосферу роботи. По дорозі до свого робочого місця, зазирнула у відчинені двері кабінету Еліс, в надії хоч краєм ока побачити її. Та замість приємно обставленої кімнати, кожен предмет якої містив спогади, я побачила лише коробки. "Роуз, а де пані Еліс?", - вираз мого обличчя демонстрував страх, та я була занадто стурбована, щоб контролювати "субтитри". "Як, ти не знаєш? Вона пішла з компанії. Ще в п'ятницю. Забрала найцінніші речі, і пішла. Кажуть, перейшла в іншу компанію на крутішу посаду. Її більше півроку умовляли, а вона ні в яку не погоджувалася, хоча там і зарплата більша, і перспективи. А тут на тобі, різко змінила позицію. Чому так? Хтозна. Може, її тут щось тримало. Ну, для неї це точно на краще. А для нас не впевнена. Бачила коробки в кабінеті? То речі нового начальника. Кажуть, він жахливий ловелас. Сподіваюся, нас чіпати не буде, як ніяк, у нас вже є хлопці".