Глава 5

Можливість поговорити так і не знайшлася. Ні цього дня, ні навіть наступного. З кожним днем моя рішучість ставала все меншою. А може пронесе? День за днем сценарій повторювався: половину дня я насолоджувалася роботою та Еліс, іншу половину - страждала в компанії Джеффа. В той час як чоловік розповідав нудні історії зі свого життя, дівчина кожного разу відкривалася для мене з нового боку. В якийсь із днів я так заговорилася з нею, що забула про все на світі, навіть про те, що з роботи мене мав забрати обранець. Тому коли вона запропонувала підкинути мене додому, я з радістю погодилася, бо це означало довше перебування поряд з нею. Нам завжди було про що поговорити, навіть не про роботу. І ось по дорозі до її машини, коли ми обговорювали різку популярність Chappel Roan (наші вподобання в музиці, як виявилося, теж були однаковими), я побачила Джеффа, що стояв біля своєї машини. Настрій одразу пропав, тіло зацепеніло. Розум усвідомив, що момент ікс настав. "Джейні, люба, я вже тебе зачекався. Готова їхати до ресторану?". "Люба?" - шепотом звернулася до мене дівчина і спробувала піймати мій погляд, з надією, що всьому знайдеться пояснення. Та я не могла дивитися їй у вічі. Не зараз. "О, а хто це з тобою?". Все таки я подивилася у очі Еліс. У них чітко читалося "справді, Джейні, хто це з тобою? Коханка, іграшка в твоїх руках, якою можна легко маніпулювати і почуттями якої можна знехтувати. Але зрозуміло одне: з тобою поряд дура. Закохана, проте дура". "Я її колега", - роки життя навчили її не влаштовувати гучні скандали на людях. "А, та сама начальниця? Джейні може говорити про вас безупину. Були б ви чоловіком, я точно почав ревнувати" - засміявся Джефф. "М, приємно чути. Насправді вона теж розумна дівчинка, і неодмінно з часом займе мою посаду". "О, до того діло не дійде. Скоро буде наше весілля, і тоді їй не потрібно буде ходити на роботу. Дружині багатого бізнесмена це ні для чого". Вираз обличчя з байдужого змінюється глибокою печаллю: "Я... перепрошую, забула дещо в кабінеті. До побачення", - останні слова прозвучали змазано, бо Еліс, не чекаючи на відповідь, поспішила геть, подалі від мене. Від брехливої, лицемірної. Я все ще не можу поворухнутися. Усе, що хвилину тому було ідеальним, тепер стане інакшим. Шляху назад вже немає. Та може ще щось вийде змінити? Починаю робити кроки навздогін, та Джефф мене зупиняє: "Джейні, ми вже й так запізнюємося. Ти забула, що сьогодні зустріч з нашими батьками?". Точно, батьки. Це те, що завжди повертає мене до сурової реальності. Мовчки сідаю в машину. Шляху назад точно немає.