Частина ІІ Розділ 8

Розділ 8
 

Я стрімко метнув очима на неї, потім зустрівся поглядом із Яриною.
 — Так, це, начебто, я. — Сказав я з лицемірною посмішкою, повернувши шию в сторону білого комірця.
 — Будь ласка, пройдіть за мною. Вас хоче побачити Імануель Данилович.
 — Вдачі, і ти винен мені каву! — З острахом, сказала Ярина мені в слід. — Про її каву я думав у останню чергу.
 Двері за спиною зачинились, залишаючи Ярину наодинці.
 Я йшов за дорогою пані по коридору офісу, що розходився в перспективі та ставав усе більшим поки ми йшли в сторону ліфту.
 — Дозвольте сором’язливе питання. — З залишками манер, що виділяються в організмі в момент небезпечних ситуацій я вкинув це запитання. Пані розвернулася на місці в мою сторону та, з вистріляною посмішкою, відповіла.
 — Звісно.
 — Чому мене хоче бачити Імануель Данилович? Не подумайте, я не огризаюсь. Я лише хочу знати, чи є якась серйозна проблема?
 — Ох, думаю він сам із радістю вам на це дасть відповідь.
 Я разом із дівчиною зайшов у ліфт, ми, з Бахом, та його оркестром, повільно підіймалися на восьмий поверх будівлі. Ще ніколи не піднімався так високо в цій будівлі. На виході, перед моїми очима, стояли охоронцями великі, скляні двері.
 — Ми прийшли. — Пані відчинила перед мною двері.
 За столом стояв статний літній чоловік, що повернутий до мене спиною. На його обличчі розтягувалася густа, сива борода та біле, акуратно зачесане волосся. Він розвернувся в мою сторону. Років йому шістдесят, можливо, п’ятдесят вісім. Від нього йшло якесь випромінювання, не гама-хвилі, я відчував якусь стурбованість, можливо, відповідальність.
 — Прошу Климус, присідайте.
 — Я краще відмовлюсь.
 Його обличчя відразу скривилось, а мої губи не могли вибрати вигідну їм позицію. Він оглянув мою майку та продовжив.
 Не очікувано, позаду мене, відчинилися двері та зайшла Аміра. Та сама дівчина, яка не дала мені відлетіти в нірвану сьогоднішнього ранку. Вона підійшла до Айзенштайна та встала на декілька кроків справа від нього.
 — Климус, ви мене чуєте?
 — Так, у вас просто красиві запонки. — Як із кулемета я відповів.
 — Ви, напевно, знаєте, що пан Антонович  скорочений із посади за непрофесійний підхід у своїй роботі?
 — Це надзвичайно сумно. Я Сергія добре не знав, але мені його шкода, усі ми інколи робимо помилки. Що ж поробиш? — Похитуючи головою, з нервовою посмішкою, вкинув я.
 — Ви мали на увазі Андрія?
 — Аха-х, тобто, звісно, Андрія. Я ж сказав, що добре його не знав. — З цілком нормальним виглядом сказав я, принаймні я так думав.
 Айзенштайн глянув на Аміру і відразу на мою круту майку. Відчував себе ще тим кретином.
 — Можливо вам принести куртку?
 — Ох, ні. Мені доволі жарко. — А температура наколювалась.
 — Зараз так популярно ходити. — Сказала Аміра.
 — Певні працівники офісу зауважують вашу відданість та працьовитість.
 Здавалось, що він зараз скаже: «Нам дуже шкода, але вас скорочено».
 — Що ж ви хочете сказати? — З прижмуреними очима я спитався.
 — Ми хочемо вас зробити головним редактором.
 — Що?
 — Ми хочемо вас поставити на місце Антоновича. Перенесете усі свої обов’язки разом із речами на п’ятий поверх.
 — Це не жарт?
 Айзенштайн нахабно посміхнувся та піднявся з-за столу.
 — Ми не дуже любимо жартувати, Климус, Аліса тепер ваш помічник. Вона уведе вас в курс справ компанії. — Аліса на секунду перебила.
 — Що? Імануель Данилович, ви звісно праві, але я з вами не згідна. — Айзенштайн перевів на неї холодний погляд.
 — Чудово, що я правий.
 Він протягнув долоню в сторону дами, що проводила мене.
 — Беріть свої речі та переселяйтесь на п’ятий поверх.
 На другому поверсі «ЛІТ.Modus» я, закашлюючись, говорив із Яриною.
 — Я тобі співчуваю, важко винести те, що вони зробили. — З глибоким порозумінням, Ярина відразу почала говорити в мою сторону та металася по офісі. — Сонце, на тобі, навіть, обличчя немає. То що, куди дальше? Я тобі допоможу, як зможу. Навіть допоможу з машиною, якщо звісно треба речі перевезти.
 Я, із звичним мені пустим обличчям, та відкритим ротом, із якого повільно з видихом тікали біженці-емоції, прокашляв.
 — Вони зробили мене головним редактором.
 Ярина скинула кулаком горнятко з недавно звареною кавою з кінця столу.