Частина І Розділ 17

Розділ 17

 Матір працювала у садку, вона сапала бур’ян і садила нові квіти, носячи на голові солом’яний капелюх. Яскраво червоні, насильно насиченні променями сонця бутони. Вся вулиця горіла так, що хотілось втекти у найближчу тінь. Вона мене не замітила, тому залишок грошей важко було не забрати.
 Я взяв з собою декілька білосніжних листів, у мене завжди було їх багато, адже матір приносила їх стопками з роботи, щоб я маленьким мав чим зайнятись. Листки склав у папку і повільною ходою попрямував у магазин, щоб купити квіти. Початок весни все таки, треба підготуватись.
 Перед домом мені ще було куди зайти. Я відчинив ворота, вони проскрипіли так раптово, що на мить я засміявся від свого переляку. Тут недавно все поприбирали, пострижена трава, почищенне каміння. Я ледве пам’ятаю це місце з спогадів, коли маленьким мене сюди водила бабця. Ще декілька кроків і я прийду.
 Пам’ятник виглядав зовсім невиразним, скромним. Я би і в житті не звернув на нього увагу. Навпроти пам’ятника стояла лавочка, яку поставили зовсім для іншого друга. Думаю, ніхто не образиться, якщо я присядку. Дістав папір і склав його на колінах. Чорт його знає з чого тут почати. Цікаво, як би ти виглядав зараз. Цікаво, чи хотів би побачити мене.
 Я зробив різкий прочерк по листку, а з нього намалював контур костюму. Виводив люнію за лінією. Це тільки нарис, мені ще довго треба буде його закінчувати. Вітер піднімався і сонце закривали хмари. Я уже сидів на лавці останні тридцять хвилин. Думав, що знайду якусь істину. Ідіот. Дивлюсь на могилу, як некрофіл. Сиджу і очікую відповідей, або хоч невеличкої фрази від груди камня. Тут доволі тепло, напевно приємно лежати. А?  Справді, тобі точно видніше. Я бачив багато твоїх фотографій, як би не старались їх заховати від мене. Всі дуже прості. Без особливої причини. Особливо та, де ти сидиш біля нашого винограду. Звідки таке безпричинне бажання залишити про себе згадку? З фотографій важко змальовувати, та і це буде зовсім не те заради чого я прийшов сюди.
 Я глянув на плечі його піджака, що вже вималював. З’єднав їх лініями і зсередини провів одну до себе. І що дальше? Чорт його знає.
 Вітер тільки міцнішає. Так, мені ще багато треба намалювати. Я склав залишений папір і нарис у папку.

 Йду до дому, і думаю про завтрашній день. У мене нарешті є гроші, на перший час хватить, куплю декілька білих лілій. Думаю можна найти і квартиру, завтра поїду до міста, Андрій напевно щось порадить. Та й Елію я давно не бачив. Хоча, хіба важливо це все зараз? У мене скоро будуть зовсім інші справи.

Зараз покірно стоятиму на колінах.
Мені треба попросити тисячу пробачень.