1. Пані Закбург

Мама казала, що Вельмі пощастило народитися вродливою. І гірко плакала, коли виявилось, що дочка ще й розумна.

Вельма Дороті Закбург росла активною та непосидючою дитиною. Вона завдавала клопоту няням, а ті у свою чергу - ставили Вельмі за приклад тиху і слухняну Терезу. Але старша сестра не мала авторитету перед молодшою, у п'ять років, у запалі сварки Вельма назвала Терезу "коровою на мотузці".

Щодо корів: Вельма часто з радістю та гордістю згадувала, як їй вдалося отруїти корову з телям, але батько не став розбиратися у ситуації і особисто відрубав пастухові руку.

Але улюбленим спогадом була смерть кота - як же сестра ридала над ним!

Вельма розумна дівчинка - вона нікому не розповіла свої секрети.

Сім'я Закбург належала до старовинного магічного роду. Проте, не всі члени сім'ї мали здібності до магії, як, наприклад, Тереза. Або мали їх незначну частину, як, наприклад, мати.

Граф Ендрю був чистокровним чаклуном - його сила виходила з внутрішньої енергії, завдяки цьому "незалежному" резерву, граф входив до числа поважних та впливових магів міста.

А ось графиня Уолліс не могла похвалитися стародавньою родословною та видатними магічними здібностями. Так, її батько мав титул есквайра, але після його смерті дочка та дружина нічого не отримали.

Подружжя Мімзір не мали грошей, але мали амбіції і довгоочікуваного успіху досягли шляхом укладання магічних угод.

 Уолліс з теплом згадувала перші 10 років свого життя: шикарний будинок, щедрий татусь, добра мама, особиста гувернантка та поні.

- І ніхто не називав мене бідною або  "прогалиною" суспільства: я була його частиною, - із сумом згадувала Уолліс. - Зі мною гралися діти, мене запрошували в гості на свята або просто повеселитися у дівчачому колі. І байдуже, що наша родина не мала власного енергетичного ресурсу! Бо ми мали те, що було потрібне усім - гроші та вплив. З моїм татом - паном Мімзіром, теж багато хто дружив. По вихідним він запрошував на гру у гольф своїх партнерів по бізнесу, сусідів та батьків моїх друзів. У ці дні мама мала можливість похвалитися кулінарними талантами і стіл ломився від кількості страв! У багатьох був власний кухар і матері моїх тодішніх подружок уявлення не мали, що таке сковорідка. Але моя мама перетворила це на гру і так виходило, що поки чоловіки закидували м'ячі у лунки, у жінок був конкурс "хто приготує їстівний пиріг"! У мами була фора, але, вона обирала роль судді. І, коли вона судила страви сусідок та подруг - вона мала владу. Хоча офіційно ми, діти, мали визначати переможницю, але... якби суддями були ми - моя мама завжди вигравала б! А так...мама з боярського плеча віддавала першість найкращій страві з найгірших!

Але з кожним місяцем - відсотки за використання демонських послуг зростали. Внаслідок цього, пану Мімзір довелося позичати гроші у знайомих банкірів.

З кожним місяцем, повага та честь пана Мімзір випаровувалися на очах, а мотузка кредитів все сильніше зав'язувалася навколо шиї.

Коли Уолліс виповнилося 14 років - пан Мімзір наклав на себе руки, повісившись на горищі будинку знайомого кредитора. Матері довелося розплачуватись з боргами чоловіка, заощаджуючи буквально на всьому.

Подруги відхрестилися від Уолліс, коханий теж кинув її, але у вдови Мімзір лишалися знайомі, які чи то з жалості, чи то по старій дружбі - допомагали родині. І одна з них - старенька пані Йорк, вмовила пані Мімзір відпустити доньку на оглядини наречених, що проходив у будинку мера.

- Я ж не кажу, що її вподобає сам мер Джарроу! - пояснювала пані Йорк, копирсаючись у шафі. - Уолліс гарна пані, її обов'язково хтось візьме і допоможе вам вилізти з боргів! Може навіть есквайр Брок - я чула, його нагородили за відвагу під час останньої оборони міста.

З цими словами, пані Йорк простягнула ошелешеній вдові бальну сукню однієї зі своїх доньок.

- Якби моя Дафна не померла... вона б наділа цю сукню...але їй вона вже не потрібна,  а твоїй доньці - ще й як!

Пані Мімзір кланялася, плакала, цілувала руки пані Йорк і обіцяла не забути її доброти.

День свого 15-річчя, Уолліс святкувала на оглядинах наречених. Ці оглядини проходили кожен рік, запрошували усіх незаміжніх дівчат та не жонатих хлопців, яким виповнилося 15 років. Були і старі холостяки, і вдівці, які пускали слину на молодняк. Ці джентльмени відчували себе крутими та поважними у колі недосвідчених дівчат та сором'язливих хлопців, але на оглядинах чергували заміжні жінки, чий обов'язок - не допустити свавілля з боку старих ловеласів.

Колишній коханий Уолліс також там був і розпускав відносно неї неприємні плітки. Він робив її перебування на святі нестерпним і дівчина вже збиралася йти, коли на захист її честі встав юний граф Ендрю.

Йому нещодавно виповнилося 16 років, але він вже став спадкоємцем титулу граф, садиби, декількох магазинів та пристойного рахунку у банку. По суті, він був другим бажаним нареченим після мера. Але у той вечір для нього не існувало більше нікого, окрім Уолліс.

Незважаючи на банкрутство родини Мімзір, вимоги демонів та банківські виписки, - Ендрю наполягав на кандидатурі Уолліс. Він бачив своєю дружиною тільки юну пану Мімзір, що, звісно, розбивало серце його матері.

Уолліс могла викликати демона, зварити зілля, але перетворювати навколишнє середовище та створювати неймовірні речі – ні. Її магії було дуже мало.