1

1.

Повідомлення «Зайняти протиперевантажувальні модулі. Старт двигунів – через п'ять хвилин», з'явилося у вигляді напису на голографічному дисплеї та у вигляді голосу прямо в голові Дана. Він лаявся:

- Чортовий нейрофейс, - і зірвав з себе одягнений на голову нейрокомунікатор, який представляв із себе скобу, що нагадує навушники. Ну не любив він цю штуку, не подобалося йому, коли хтось повідомляв йому прямо в мозок будь-що.

Тим більше, що це повідомлення відірвало його від милування чудовою картиною. На екрані монітора, що імітує зовнішній ілюмінатор, він спостерігав, як їх вантажний шатл плавно відокремлюється від причалу навколоземної станції. При цьому відкривався неповторний вид на Землю, освітлену Сонцем. Білі хмари, блискучі відблиски світила у водах океанів, темні плями континентів з горами, річками і містами.

На тлі земної пишноти блищав металом тор станції, що обертається. Ця гігантська споруда була схожа на бублик, кілька кілометрів у діаметрі і мала назву «Тор Геліоса». На честь давньогрецького бога Сонця та подорожей. Станція оберталася навколо своєї осі, що створювало невелику силу тяжіння.

 Тор Геліоса, велична навколоземна станція - гордість об'єднаного людства, летить в безмовності космосу, та висвітлюється м'яким світлом далекого Сонця. Гладка поверхня станції блищить у променях світила, відбиваючи зірки, ніби сама вона – частина небесного склепіння.

У центрі тора пульсує гігантський купол, поцяткований сяючими вікнами і панелями сонячних батарей. Звідси, наче павутиння, розходяться тисячі труб і кабелів, що зв'язують різні модулі станції. Ці модулі – химерні конструкції, немов літаючі міста, де кожен куточок продуманий до дрібниць для комфорту та безпеки мешканців станції.

До Тору Геліоса з різних боків наближаються вантажні кораблі із Землі. Дану нагадують сріблястих бабок, що акуратно маневрують у вакуумі. Здалеку видно, як вони неспішно сходяться до станції, немов танцюють у безмовній гармонії. Їхні гладкі корпуси блищать у сонячному світлі, і здається, що вони пливуть крізь невидимий океан.

Навколо станції, не більше її величезного тора, можна розглянути безліч дрібних апаратів і супутників, виконують свої завдання, створюючи враження живого, пульсуючого мегаполісу на орбіті. Скрізь по зовнішньому периметру виднілися причальні шлюзи для різних типів кораблів, зараз більшість із них були зайняті.

Кораблі, що підлітають, акуратно пристиковуються до станції, відкриваючи шлюзи і вивантажуючи дорогоцінні вантажі – свіжі продукти, нові матеріали, наукове обладнання.

Ішла підготовка до великої експедиції на Титан, один із супутників Сатурна. З Землі раз у раз прилітали маленькі автоматичні вантажівки, які привозили масу різноманітних матеріалів та обладнання. На станції все це багатство приймалося, перерозподілялося на два великі міжпланетні кораблі.

Земляни кілька років тому заснували на Титані невеликий форпост, який був другою точкою у сонячній системі, де люди почали освоєння. Першим у списку земних колоній був, звичайно ж Місяць. Там уже щосили кипіла діяльність багатьох наукових станцій, і навіть розпочали роботу перші невеликі установки, з виробництва будівельних блоків з реголіту, місячного ґрунту.

Ось уже кілька місяців, як усі земні ЗМІ навперебій обговорюють сенсаційну новину – на Титані знайшли життя.

Перші дослідники, які висадилися на поверхню цього супутника, підтвердили, що там є і твердий піщаний грунт і численні, вкриті товстим шаром метанового льоду, океани, річки та озера. Вони складаються з того ж метану та рідкого азоту.

У моторошних умовах, при температурі мінус сто сімдесят градусів і при майже повній темряві, люди зуміли пробурити багатометровий шар метанового льоду. Те, що вони виявили, стало найбільшою сенсацією всієї людської історії. Декілька видів мікроорганізмів спокійно копирсалися в тих пробах, що вдалося видобути з-під льоду. Це було життя, справжнісіньке інопланетне життя. Хоч і крихітні, мікроскопічні, але все ж таки інопланетяни.

Людство буквально скипіло бажанням продовжити дослідження та знайти інші форми життя, складніші, багатоклітинні, можливо навіть розумні. Прогнозів, гіпотез і фантазій не було числа. Усім стало зрозуміло, що на Титан потрібна велика, добре оснащена експедиція.

Роздуми Дана перервало нове повідомлення на моніторі: «До старту двигунів – три хвилини. Всім членам екіпажу негайно зайняти протиперевантажувальні модулі». Тут же слідом, з динаміка пролунало гучним внутрішньо корабельним зв'язком: «Дане, що ти там вовтузишся? Давай швидко у капсулу. Ти хочеш зірвати старт?». Інтонації голосу капітана Тоні Свенсона не віщували нічого доброго, тому Дан поквапився.

- Зараз, зараз, - пробубонів скоромовкою, намагаючись нейрокомунікатор знову одягнути на голову, потім згадав, що в протиперевантажувальних камерах нейрозв'язок з керуючим штучним інтелектом та іншими членами екіпажу підключається автоматично.

Дан перебував у своїй окремій каюті. Це вимога безпеки під час старту та розгону корабля, тут же знаходилися індивідуальні капсули, які допомагали екіпажу перенести тривалі навантаження при наборі швидкості у відкритому космосі. Він досить спритно для непрофесіонала підплив у невагомості до своєї капсули і пристебнувся до ложементу.

Тут у нього в голові знову залунав жіночий голос, хоч і приємний, але все ж таки відчувалося, що це голос електронний, а не живої людини:

- Дякую Вам, містере Дан, що зайняли своє місце. Наразі будуть проведені всі необхідні передстартові заходи.

- Як тебе звати? - Не втримався він від бажання познайомитися з володаркою голосу. Йому на обличчя вже опустилася маска, через яку, злегка шиплячи, почала надходити дихальна суміш.

- Мене звуть Тая, містере Дан. Ви нова людина у нас на борту, тож давайте знайомитися.

Все спілкування відбувалося без звуку через вбудований нейроінтерфейс, тому наявність маски на обличчі анітрохи не заважало.