Розділ 2

ЛІЗА.

Вранці. Прокинулася я в такому стані наче  всю ніч не спала, і тягала мішки з картоплею, і це було просто жах, я знала що це таке,  моя сім'я не завжди була в гарному фінансовому стані, плюс завжди старалася допомогти. Тому  в дитинстві була  у бабусі в селі, і допомагала по господарству разом  з Антоном, а там як зрозуміло робота була різна, тому її особливості та тяжкість я знала як ніхто. Якось через силу я сповзла з ліжка, пішла у ванні вмилася, це мене трошки призвело до тями, потім почистила зубки, застелила постіль, і пішла на кухню за свіжою і гарячою дозою кофеїну для бадьорості, бо без цього вже ніяк, особливо зараз.

Сьогодні я планувала спочатку  на роботу а потім знову їздити в лікарню дізнатися як там той пацієнт. Далі сніданок, одягання, макіяж, і поїздка на робот, там вирішила все швидко і без проблем.  Після роботи я відразу  в лікарню, біля палати зустріла лікаря, який глянув на мене з жалем і з болем і сказав:

• знову Ви?
• так!
• Навіщо?
• хотіла дізнатися як він..
• поки без змін…
• а Ви так  і не дізналися хто він?
• ну документів з ним не було, а родичі поки не з'явилися.. тому ні 
• дуже погано..
• згоден, але нажаль поки він сам не прокинеться, і нічого не скаже навряд ми самі дізнаємося, хто він і звідки… ну і все інше 
• можливо…

    Хоча судячи по його машині, гроші він мав, або родичів з грошима. Хоча якщо чесно це вже була не моя справа.

• послухайте пані…
• Моє ім'я Ліза, якщо формально то Ліза Володимирівна…
• Добре, тоді так дорога Елизавета Володимирівна, краще йдіть додому, сьогодні тут точно нічого Вам не світить…
• а можна  я лиш на хвильку загляну ?
• Ну навіщо?
• щоб переконатися,
• В чому ???
• Ну що він ще не прокинувся
• От ви і вперта
• Є таке
• Я навіть не знаю що з Вами роботи 
• Ну хто знає, може коли я знайду він прокинеться..
• ну гаразд йдіть…
• дякую лікарю…
• Але не довго!
• Добре 

      На це він лише кинув  і пішов. А я зайшла, хлопець мирно спав, немов бачив солодкий сон. І так він навіть так був симпатичним, і мав м'язи, словом спорт він любив, цікаво хто ж він такий?? Чи є у нього дівчина? чи може навіть дружина, і діти… Може вони його шукають, а він лежить тут.. один..а вони там хвилюються. Так все з мене досить, я прийшла переконатися що він живий, а натомість, розпустила тут нюні. Здається мені пора відпочити. Все їду додому, відключу телефон, і пішло все до біса. 

      І  я тихенько вийшла, після мене до нього зайшла медсестра, а  я спокійно пішла до виходу, ці коридори були такі пусті, було так тихо, що  аж страшно, і в ніс врізався запах спирту та медикаментів, і хлорки якою була оброблена підлога. Ці запахи я не любила, тому що часто була в лікарні, коли бабуся хворіла, якої вже п'ять років з нами немає. Так все ора звідси валити, бо не хочу знову цих поганих спогадів. Я вийшла з лікарні, пішла на парковку, знайшла свою машину, сіла і відразу додому, там було все як завжди.

       Весь тиждень я  кожного дня ходила  в ту лікарню, як на другу роботу, це було як дежавю, відразу згадувалися походи до бабусі коли вона лежала в лікарні, але він  був все без тями, хоча лікарі казали що нічого страшного в цьому не було, тому хто я така щоб сперечатися з лікарями. 

         І ось в п'ятницю, я знову прийшла, в палаті був лікар.

• знову Ви?
• так…
• я ж казав, досить приходити..
• я знаю, але…

   і тут я побачила як хлопець поворухнувся, і швидко крикнула лікарю:

• лікарю гляньте…
• що  там?

   він теж повернувся, і ми ошелешено  чекали, що буде далі, чи це справді не сон, коли він прокинувся, то сказав:

• де я??
• Заспокойтесь, не нервуйте, Ви зараз в лікарні і з Вами все добре  - спокійно відповів лікар
• а що я тут роблю??
• Ви потрапили в аварію..
• що??? як???
• а ви не пам'ятаєте?
• ні… я нічого не пам'ятаю…
• нічого для спогадів треба час, через пару годин або днів Ваша пам'ять повернеться 
• як давно  я тут???
• шостий день…
• і ніхто мене не шукав?
• ну документів при Вас не було,  телефон розтрощений, тому і повідомити не було кому, тому ми чекали коли Ви отямитись і самі скажите хто Ви і звідки 
• зрозуміло…
• Ви поки відпочиньте  а я пізніше прийду…
• добре..  А хто ця дівчина? - глянувши на мене з подивом сказав хлопець 
• Вона та хто приїхав з Вами до лікарні, і ці дні приходила навідувати, хоча я їй сказав що не варто…
• тобто вона та хто винен у всьому?? Це через неї я тут???!

і тут я вже не витримала і втрутилася:

• ні, я тут не причому, просто була свідком, і хвилювалася тому поїхала разом з швидкою і чекала коли Ви прокинетесь, там були камери, тому винуватця аварії знайдуть.. і мою невинність теж можна довести 
• добре… 
• так все відпочивайте, а нам пора…
• добре…

 І лікар  схватив мене  за лікоть і силою повів у коридор, і там сказав:

• я так думаю тепер ВИ самі  розумієте, що більше сенсу приходити  сюди не має..
• так, я розумію…
• тоді Я Вас не тримаю…
• добре..
• До побачення
• До побачення лікарю

     І я ображена пішла звідти. Ні я була рада що він прокинувся, і все буде добре, але жаль що я не дізнаюся його ім'я, і хто він, хоча можливо це і на краще, тому більше я сюди не прийду і спробую просто забути про це все як страшний сон.