Микола Хвильовий

«Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п'янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорсткий до себе і до інших, хворобливо вражливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом - ніжний і сором'язливий, химерник і характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник....»

                                                                                    Володимир Корняк

Микола Хвильовий (Микола Григорович Фітільов) (1893-1933) - культовий український письменник, який випередив свій час. Автор новел, оповідань, повістей і памфлетів. За своє недовге життя став однією з ключових та найтрагічніших фігур національної літератури, один з представників "Розстріляного відродження". Як людина, для деяких міг стати неоднозначним, але в історію увійшов як емоційний, прогресивний та високоінтелігентний інтелектуал. Митець, що усіляко підтримував та впроваджував україноцентризм, будував ідеологію національно-культурного відродження України й виступав за інтеграцію українського в європейську та світову культуру.

Дитинство і юність

1893, 13 грудня – у Тростянці на Сумщині народився Микола Хвильовий (Микола Фітільов), український прозаїк, поет, публіцист у родині вчителів. Батько походив з дворянського роду і поводився часто зверхньо. Кажуть, Микола мав складні відносини з ним.

Саме Смаковські й Савичі заопікувались юним Фітільовим після розлучення батьків. Стомившись від злиднів та пиятики чоловіка, Єлисавета Іванівна разом із дітьми: старшим Миколою та його трьома сестрами й братом,  1904 або 1905 року переїздить до сестри на хутір Зубівку. А коли знаходить роботу — посаду вчительки, то Смаковські умовляють її залишити Миколу в них "для опіки над його дальшою освітою.

Старання й кошти дядька Смаковського, навчання в Колонтаївській початковій, а потім у Краснокутській вищій початковій (чотирикласній) школах та бібліотека дядька Савича, що поряд зі світовою класикою містила багато, як на той час, українських книжок, — безперечно, позначились не лише на загальному культурному рівні, а й сприяли подальшому національному вихованню підлітка, основи якого були закладені материною ріднею ще змалку, зокрема бабусею.

Як згадувала Лариса Смаковська, в перервах між заняттями Микола читав їй поезії Шевченка та інших українських поетів, причому — напам'ять і доброю українською мовою13. Українські симпатії в душі юнака підтримували також учитель Колонтаївської школи О. Сільвановський та його дружина, а велику роль у формуванні національного світогляду відіграв викладач Краснокутської школи А. Кривохатський14.

З іншого боку, в цей період до становлення майбутнього письменника долучається і батько, котрий учителював у Краснокутській ремісничій школі.

Особливо важив його ідейний вплив, що спонукав Миколу простудіювати російську класичну літературу, зокрема — народницьку, познайомитися з Діккенсом, Гюґо, Флобером, Гофманом, а ще захопитися революційними ідеями.

Останнє стало на заваді продовженню навчання спершу в Охтирській гімназії — змушений був кинути через участь у "так званому українському революційному гуртку", а за деякий час і в Богодухівській — пишучи про причини виключення Миколи Фітільова, П. Петренко називає передусім зв'язки з соціалістами-революціонерами (есерами), але, окрім цього, говорить і про його "шалений" характер та зухвале ставлення до гімназійного начальства.

Відтак деякий час він живе в родичів, а по тому відправляється в мандри, оскільки, — зізнається Хвильовий, — захопився тоді Горьким та його "бродячей Русью".

Юний Фітільов, як справжній волоцюга, ніде надовго не затримується: працює чорноробочим котельного цеху Дружківського заводу, вантажником у Таганрозькому порту, на цегельному заводі біля донської станиці Іловайської, вантажником коксу в Горлівці. Таке життя тривало аж до початку Першої світової війни, коли загальна мобілізація та його призивний вік змусили повернутися додому.

Спершу влаштовується слюсарем у Краснокутську ремісничу школу, можемо припустити, що не без участі батька, однак незабаром переїздить до села Дем'янівки Рублівської волості Богодухівського повіту, де вчителює мати.

На жаль, большевицько-комуністичнна "матриця" у той час працювала на повну і досягала небачених оборотів. Вона 24/7 продукувала різноманітні дурманні та жорстокі ідеї, двозначні, а то й трьозначні впливи, ілюзії, що досягали подекуди суїцидальних наративів та настроїв. Ця комуністична машина таврувала усіх, хто "проти" і "не з нами", підмішуючи до пропаганди - часточку "хорошого", часточку "світлого" і "соціального" "майбутнього". Так був утворений "націонал-комунізм". Не оминула ця "машина" і його - романтика. Микола Хвильовий брав участь у Першій світовій, потім Громадянській війні (1917-1921).

ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА,  Гром. Війна

За свідченням самого Хвильового, на початку 1915 року він пішов добровольцем на війну й у складі маршової роти був відправлений на фронт. Служив рядовим у 325-му Царевському полку, разом з яким його шлях пролягав через волинські болота, Галичину, Карпати, Польщу, Буковину й закінчився в Румунії.

"3 роки походів, голодовки, справжнього жаху, який описати я ніяк не ризикну, три роки Голгофи в квадраті", — так писав Хвильовий про свою участь у Першій світовій війні.