Вступ

Всі ми чули про людей, які належать до Розстріляного Відродження. Нам часто розповідають про їхні трагічні долі, про геніїв, які не зраджували своїм принципам і йшли на самопожертву заради своїх ідеалів. Але давайте спробуємо поглянути на них з іншої сторони. Не так, як це описується в книгах з історії або української літератури, а як на звичайних людей, які також любили, веселилися, творили. Дозвольте розповісти вам про іншу сторону їхнього життя, яка не залишить вас байдужими.

Багато представників Розстріляного Відродження мали родини, закохувалися і створювали свої маленькі світи. Наприклад, Володимир Сосюра, відомий поет, написав чимало віршів про кохання, що свідчить про його глибокі почуття до своєї дружини. Він знаходив у своїй сім’ї підтримку і натхнення для творчості.

Вони були не тільки талановитими митцями, але й друзями, які підтримували один одного у складні часи. Вони разом проводили час, обговорювали свої творчі ідеї, а також відпочивали. Вечори в колі друзів були наповнені жартами, піснями і музикою. Микола Хвильовий, наприклад, любив грати на гітарі і співав своїм близьким друзям.

Кожен з них прагнув створювати щось нове і неповторне. Вони активно шукали нові форми і засоби вираження своїх ідей. Леся Курбаса можна згадати як новатора в театральному мистецтві. Він експериментував з формами постановок і акторською грою, створюючи справжні шедеври, що залишили слід в історії українського театру.

Вони також знаходили радість у простих речах. Це могли бути прогулянки на природі, читання книжок, зустрічі з друзями. Всі ці моменти робили їхнє життя яскравішим і повнішим. Майк Йогансен, наприклад, обожнював подорожувати і відкривати нові місця, що часто ставало джерелом натхнення для його творчості.

Вони не були байдужими до суспільних проблем і часто брали участь у різних громадських акціях та заходах. Це були люди з активною життєвою позицією, які прагнули змінювати світ навколо себе на краще. Вони писали статті, брали участь у дискусіях, організовували літературні вечори і зустрічі.

Розстріляне Відродження – це не тільки про трагічні долі, але й про багатогранність людських життів, наповнених любов’ю, дружбою, творчістю і радістю. Це були звичайні люди з надзвичайними талантами, які залишили яскравий слід в історії української культури. Їхні життя, хоча й короткі, були наповнені такими ж почуттями і подіями, які є близькими і зрозумілими кожному з нас.

А з чого ж все почалось? Давайте перенесемось трішки в минуле.

«Розстріляне відродження» — це трагічна сторінка української історії, що припадає на 1920-1930-ті роки, коли численні українські письменники, художники, музиканти та інші миті стали жертвами репресій радянської влади. Щоб зрозуміти, з чого все почалося, варто заначити кілька ключових етапів і подій у цьому періоді.

Перші кроки до відродження

Після Української революції 1917-1921 років і встановлення радянської влади в Україні країна переживала культурний підйом. Новий радянський уряд, хоча й мав жорсткий контроль, спочатку підтримує національні рухи, щоб закріпити свою владу. Це дало можливість багатьом українським митцем вільно творити та розвивати національну культуру. З'являються літературні об'єднання, видавництва, журнали та культурні осередки, серед яких найвідомішими були "Вапліте" (Вільна Академія Пролетарської Літератури) та "Ланка".

Кульмінація творчого підйому

1920-ті роки стали періодом небаченого розквіту української літератури та мистецтва. Митці експериментували з новими формами, темами та стилями. Вони прагнули відобразити життя і проблеми сучасності, водночас глибоко занурюючись у національні традиції. Саме в цей час з'явилися такі відомі письменники, як Микола Хвильовий, Валер'ян Підмогильний, Микола Куліш, Лесь Курбас та багато інших.

У середині 1920-х років українські письменники звернулися до радянської влади з проханням побудувати кооперативний будинок, де б вистачило місця всім літераторам. Влада підтримала цей проект і надала необхідне фінансування. Ідея створити такий будинок виникла в літературному об'єднанні "Плуг". Члени цього об'єднання розуміли, що спільне проживання могло б сприяти творчій співпраці, взаємній підтримці та розвитку літературного процесу.

Учасники "Плугу" створили кооператив, який очолив відомий український письменник Остап Вишня. Його правою рукою став Сергій Пилипенко, голова об'єднання "Плуг". Разом вони взялися за організацію будівництва, координуючи зусилля літераторів і співпрацюючи з радянською владою для реалізації цього амбітного проекту.

Будинок, відомий як "Слово", став символом епохи та місцем, де мешкали й творили найвидатніші українські письменники того часу. Його стіни стали свідками не лише творчих злетів, а й трагічних моментів в історії української літератури, пов'язаних з репресіями проти інтелігенції. Однак, саме завдяки цьому кооперативному будинку, багато талановитих митців отримали можливість для творчої співпраці та взаємної підтримки, що залишило вагомий слід у культурній спадщині України.

У вересні 1927 року кооператив підписав з Комунгоспом угоду на реалізацію проекту будівництва кооперативного будинку для українських письменників. Відповідно до цієї угоди, трест Укрпайбуд брав на себе відповідальність за виконання будівельних робіт. Проектування будинку було доручено талановитому архітектору Митрофану Дашкевичу, відомому своїми прогресивними ідеями та архітектурним баченням.

Фінансування будівництва здійснювалося за рахунок держави, яка надала значну частину необхідних коштів. Однак кожен письменник, який планував оселитися в новому будинку, мав внести свій особистий "пай". Це означало, що протягом 15 років кожен з них повинен був виплачувати повну вартість свого помешкання, таким чином роблячи свій внесок у реалізацію цього важливого проекту.

Ця фінансова схема дозволяла письменникам, які не мали значних матеріальних статків, стати частиною спільноти мешканців будинку "Слово". Водночас, це сприяло створенню унікального культурного середовища, де кожен мешканець відчував свою відповідальність за спільний проект.