15

Зранку поснідавши на самоті, бо прокинулась пізніше решти мешканців дому. Адріан так і не явився ночувати. Де він і з ким, не хочу навіть думати. Собі гірше зроблю. Я все прокручую в уяві нашу зустріч після того ранку. Ігнорувати навряд чи вдасться. Може сказати, що, мовляв, це була помилка і винні ми обоє? Чи краще, що це з просоння все або зі злості, що було на частку правдою. А, дідько! Мозок кипить просто. 

Глянувши на годинник, що висів на стіні, поруч з дизайнерським сервантом, ахнула. До дванадцятої залишились якісь нещасні пів години. Піднявшись зі стільця, кулею полетіла готуватись. Ще ввечері в голові постав образ. Його й хочу. 

Одягнувшись, кручусь перед дзеркалом. 

Просто капітальний жах, чому я схожа на якогось футболіста. Ні, ну от скажіть, не я одна ж така. В голові воно гарно, а як вдіну, то курям на сміх. 

Так, зібралась!

-Шукай інше, Соломіє! -вигукнула я до себе ж.

Порившись в шафі, погляд зачепився за зелений спортивний костюм. 

Костюм, який я вдягла тоді в клуб до Адріана. 

Спогадом ринувся той день, коли вперше зізналась парубку, який сподобався, і відчула, як серце забилося швидше. Я знала, що ці спортивні ганчірки мають особливе значення. Я вдягла їх і подивилася на себе в дзеркало. Відчувала, що це було правильне рішення. Я була готова до нового початку, до нового етапу свого життя. 

Забути Адріана. 

Гаразд…спробувати забути! 

-Ку-ку, я під’їжджаю. Ти готова? -подав ознаки життя мій телефон. 

-Тобі правду сказати чи збрехати?

-Збреши!

-Я вже зібрана, чекаю тебе!

-Смішно, поняв, заїду в Макдональдс, візьму перекусити нам, а ти збирайся. 

-Так, сер!

-Не відволікайся, бігом!

Так, тепер серйозно шукаю. 

Думаю прямі блакитні джинси й білий топ, зверху накинути блакитну сорочку, на ноги - Конверси, мало бути вдалим варіантом. Швидко одягнувшись, взяла шопер і вибігла з кімнати. 

Та щойно моя нога ступила на сходинку, мою руку вхопила чоловіча рука. 

-Адріан? -здивовано промовила.

Хлопець усміхнувся кутиком губ і мовив з затиснутими зубами. 

-Куди зібралась? 

-До подруги. -ляпнула якогось милого. 

Я відчула, що Адріан був дуже роздратований. Його погляд був холодним із виразом образи. Я бачила, як він зігнув губи в недовірі та зітхнув. Його очі були напівзакриті, і вони виражали його незадоволення.

-Твоя подруга така білява з коротким волоссям і з дружком в штанах? -запитав Адріан.

-Що? Я не розумію. -збентежено дивилась на нього.

-Що-що? Бачив я твого “подругу”. Стоїть біля воріт, чекає коли хтось кулаком в писок заїде. 

Це він Лева має на увазі, дійшло до мене. Значить він вже тут, а я з цим тут ляси точу. 

-Слухай, відпусти мою руку і я піду. -впевнено мовлю, -Твої погрози смішні. -я відкинула його намагання мене налякати. І ти, серце, мовчи. Це не закоханість з його сторони, викинь ті марні мрії. Адріан лише хоче побавитись, бо ж нудно йому, я впевнена. 

-Сестричко, я дбаю про тебе як старший брат. -з усмішкою каже. -Тому ти нікуди й ні з ким не підеш, ясно? 

-Не ясно! -кричу, -Де твої братерські почуття були коли ти мене поцілував? - зі злістю випльовую.

-Тоді вони спали. -театрально прикладає палець до підборіддя роздумуючи. 

З виразом визначеності я різко витягнула свою руку з його стиску. Пальці відійшли від його долоні, і я відступила на кілька кроків назад. Я намагалась зберігати вираз обличчя беззмінним, аби не дозволити йому побачити своїх справжніх почуттів. Хотілось якось захиститися від його єхидних коментарів.

Він стиснув руку, що кілька секунд тому, тримала мене, в кулак. В очах я бачила чітку лють, але не розуміла його агресії. Думок так багато. Не хочу його зараз бачити, хочу втекти. 

Впевнено пробігла повз Адріана, по сходах. Серце стукало щосили, подих збився. Зробивши кілька глибоких вдихів і видихів, в надії заспокоїтись. Відкрила ворота та усміхнулась побачивши Лева, що сперся об машину, махаючи мені рукою.