14

Просидівши в кімнаті, де ще відчувався запах Адріана, до обіду. Боялась випадково натрапити на хлопця. Лара декілька разів кликала мене снідати, та я відмахувалась поганим самопочуттям. 

Але коли на мій смартфон надійшло смс від мами. Приблизно зміст був такий: 

-Лара мені дзвонила, каже, ти нічого не їси й взагалі тобі погано. Відпросилась з роботи, їду в особняк.

І все. Зірвала маму з роботи, навіть мої вмовляння, що мені вже краще і не треба їхати, не спрацювали. За вікном почувся гул машини, визирнувши крізь вікно я побачила, що це мама. 

-Ху, спокійно. Ніхто й нічого не зрозуміє. Адріана вдома нема. Все добре, Солю! 

Налаштувала себе і покинула свою своєрідну фортецю. 

Маму я застала якраз, коли вона вже ступила на першу сходинку, що вела на другий поверх. 

Вона розгублено глянула на мене, по очах прочитала запитання:

-“Як ти?”

Я спустилась до мами, обійняла її, сильно-сильно. Як в дитинстві. 

-Все добре, мам. - на вушко прошепотіла їй.

-А чому тоді не їси? 

-Не хотілось.

-Ох доню, не хотілось їй, - рукою погладжує моє волосся. - Щось точно трапилось, але ти не зізнаєшся. 

-Я хочу додому, мам. - тихо кажу.

-Соломійко, ми вже вдома, тепер це наш дім. 

-Ні, я хочу до нашого дому, де тато. - схлипую я в мамину сорочку. 

-Я теж…я теж, - сильніше обіймає і на вушко каже, -Ще трішки, люба моя, потерпи. - і роз’єднує наш зв’язок, наші обійми.

Я оторопіла. Ще трішки? 

Хотіла спитати, що це означає, але мама вже пішла в їхню з Юрієм спальню. 

Мабуть, це я щось не те подумала або вона інше мала на увазі. Махнула рукою, мовляв, байдуже. Попрямувала на кухню, все ж дається чутися голоду. 

За вікном все смеркає, та йдуть останні хвилини улюбленого фільму “Вона-чоловік”. 

Передивляюсь, мабуть, в соте, але це дійсно мене розслабляє. На смартфон приходить сповіщення, беру до рук і усмішка до вух. Це Лев. 

-Вітаю, шановна панно! Як у Вас справи, чи на сумні Ви? Запрошую Вас завтра, відвідати зі мною собачий притулок. Буду радий отримати від Вас відповідь! З повагою Лев. 

-Дуууже смішно! Але я згодна. 

-Оп-па, супер. Напиши адресу, я за тобою заїду о 12:00, панно. 

Написавши адресу особняка, вже обдумую, що одягну. 

-Сер, щиро дякую за запрошення. З нетерпінням чекаю нашої зустрічі. 

-Солю, я теж. Навіть не уявляєш як!

-Та невже?

-Так! Можу довести. 

Хмурю брови, не розумію як. Як він доведе, що чекає, смішний. Але тут же приходить фото. І я пирскаю зі сміху. На картинці його голова прифотошоплена до скульптури “Ждуна”. 

-Здивував! Досі сміюсь.

-Я ж казав, що чекаю.

-Вірю! 

Переписувались ми ще довго, поки я не заснула очікуючи його чергову комічну ситуацію, що з ним колись трапилась.