11 (Адріан)

Відколи в мене влетіла, тепер вже сестричка, тоді в універі, періодично мелькає в моїх думках, ця Зеленка. Таке прізвисько придумала Роксі, через її костюм в ту ніч. Я не дуже був проти, але називати так Солю не став. Тоді ми встигли швидко сп'яніти, тому Дем і запропонував розіграти малу. Друзі точно знали, що саме, мала сказати дівчинка. Мене її сталкерство порядком бісило. Тому я й погодився на цю авантюру. Думав, може так відчепиться. Ну й так сталося, алкоголь добре так вдарив в голову, і ця ситуація здалася супер комічною. Чи соромно мені? Скоріше ні, аніж так. Ну тут вибачте, але така вже я людина. Ми ще довго потішалися над цим розіграшем. Легка компанія, сміх, алкоголь і після вечірки палка ніч з Роксі. 

Зранку, мене батечко й здивував новиною. Він весь такий щасливий, закоханий. Я ледве змусив себе піднятися з ліжка, благо Хюрем раніше, сама втекла через вікно будинку. Вона як ніхто знала, як можна потайки потрапити в мою кімнату.

 Я в принципі був не сильно й проти його неочікуваного заміжжя, ще й в такому стані. Моя мила матінка добряче потріпала нерви батьку. Що гріха таїти, досі тріпає, бо ж працюють разом. Я б на місці батька вже продав ту компанію і розділив гроші. Але ж ні, це його дитя, бачте. Тоді ж я і дізнався, що та жінка має доньку, трохи молодшу за мене, їй сімнадцять. Ну а я вже повнолітній, навіть думка промайнула, що візьму під своє крило, виховаю сестру собі. Бо зізнаюсь, в дитинстві хотів собі брата або сестру, та в моїх батьків на першому місці був бізнес. А коли все пішло вгору, батько може й хотів, напроти мати. Вона не здатна бути матір'ю. Нікому. Вона так і казала, залетіла й вибору не дали. Народжувала. Моїм вихованням займалися всі, крім неї. От і розійшлися вони, мені тоді якраз тринадцять стукнуло. Прямо на мій день народження, оце підгончик, я розумію. 

Через матінку свою, я і не прив’язуюсь до конкретної дівчини. Легкі стосунки. Багато сексу. Все в кайф. Мої правила у взаємовідносинах з жінками. 

У вечір знайомства з новою матусею та сестричкою, в гості завітала одна неземна німфа. Катя…чи Ангеліна. А ні, Соня! Юля? Словом, не важливо. Довелось все швиденько закінчувати й випроваджувати лялечку. Спустившись, я отетерів. Зеленка? Ой, чорт, Соломія! Тут? 

Привітавшись з мачухою, потягнувся до Сольки. Яка цікава реакція вибухнула на моїх очах. Торкнувшись маленької, тендітної руки, мене ніби током пройняло. Здавив її, аж до хрусту, мене це чомусь забавляло. Як батько поліз до нас зі своєю надмірною ніжністю, дівчина опинилася дуже близько, тож я не міг стриматися й лоскотав її. Вона намагалась вирватися, але я знав сталеву хватку батька. Зупинила це безумство нова мамуся. 

За столом, я вирішив трішки побешкетувати. Моя рука опинилася на коліні дівчини. Попри не тривалий момент, подушечками своїх пальців я відчув шовковисту, м’яку шкіру, якої так і хочеться торкатися. Зловив себе на цій думці й здивувався. Яка нафіг шкіра? Прокинься! 

Але це відчуття вляглося коли Соломія встала, перекинувши стілець, явно спантеличена від мого жесту. Ця сценка була настільки смішною, що стримуватися було вкрай важко. 

А після вечері, коли ми стояли біля дверей в її кімнату, я здуру випалив, щоб не потикалася до мене в кімнату. Хоча…правильно, вона цікава іграшка та на цьому все. Та коли з її уст злетіло це її:

-“Моя легковажна закоханість минула”.

Мені так і хотілося втиснути її в стіну і поцілунком довести, що вона нахабно бреше і я це бачу. Але порив свій стримав. 

Потім холодний душ, зміна одягу і їду в бар до Тіма. Вночі Радченко виступає, запросив як завжди. А я й не проти, на його концерти ходять тільки довгоногі лялечки. Тому сьогоднішню ніч я проведу з однією з них. 

Це просто рай для чоловіків. Ніде яблуку впасти, настільки тут багато дівок. Сівши, як завжди, за віп-столик, та замовивши пляшку бренді. Поглядом вишукую, ту, саму, якій сьогодні пощастить провести кайфову ніч зі мною. 

Мимоволі ловлю себе на думці, що порівнюю цих кралечок з сестричкою. Не впізнаю себе, коли це я став порівнювати. Та в мої роздуми нахабно вривається Дем’ян. Навалюється на м’які шкіряні подушки на чорному диванчику й штурхає мене в плече, вітаючись. 

-Чого такий смурний сидиш? - намагається перекричати спів Радченка. -Де лялечки-кралечки? 

-Перед тобою, чи ти сліпий? - гнівно дивлюсь на друга. 

-Поняяятно…встав не з тої ноги. - констатує Дем. 

-Все я з тої встав, - миттю осушую стакан спиртного. - Настрою просто нема. 

-Ооо, друже…тебе в такому стані краще не чіпати. Без всяких тобі екстрасексів скажу, такий ти через дівчину. - підморгує, через що я впадаю в неконтрольований гнів.

Замахуюсь кулаком і вдаряю прямо по щелепі, мажу по губі друга. Чи вже не друга? Найближчі самочки, які товклися поруч з нашим столиком, встромили погляди на нас. Деякі навели камеру телефону. Дідько! Ще цього бракувало. Дем'ян шкіриться, облизує зранену нижню губу. Я простягаю свою руку йому, аби допомогти встати. 

Він не противиться й дає себе підняти. Я прошу офіціанта принести льоду і ми вмощуємось на холодну шкіру дивана.

-Такого тебе я ще не бачив, - сміється Дем.

-Перестань, бо знову вдарю. - пригрозивши беру лід з рук офіціанта і простягаю Дем’яну. 

-Все-все, з мене цього було достатньо. Але все-таки я мав рацію. 

Концерт для мене минув не дуже весело і я вирішив піти раніше. Тому викликав драйвера, який відвіз мене додому. Піднімаючись на другий поверх, в кімнату завібрував телефон, який я тримав у руці. На екрані висвітились літери, набрані капслоком “МЕЛАНІЯ”. Важко вдихнув і видихнув. Навіть не було бажання відкривати то повідомлення. Мати, моя рідненька, нічого суттєвого не написала. Закладаюсь, знову маячню якусь, щоб я попросив підписати якийсь не законний проєкт, батька.
Ніколи не називав Меланію своєю мамою. Хіба в дитинстві намагався, але отримував наганяй від неї, тому якось і бажання зникло.