10

Сонце яскравими променями заглядає крізь вікно. Неймовірно завзято наспівують пташки. А я тілом не можу й на сантиметр поворухнути. Шия затекла, бо спала в незвичній позі. Руки по швах, ніг не відчуваю. Але ще досі мене обпікає подих Адріана. Він так солодко й мирно спить. І не скажеш, що хлопець має гидотний характер. Через те, що пів ночі я все ж не спала, прокинулась десь о пів на четверту ранку, а зараз на секундочку, майже дев’ята. Ловила кожен рух парубка. І збагнула, що він легко сіпає вустами кожні п’ятнадцять хвилин. За всю не довгу ніч, Адріан ні разу не поворухнувся, спав, просто, як убитий. Правда руки трохи намагалися помацати, заборонені місця. Та я вільною рукою, якою ще хоч якось могла ворухнути, переривала хлопця. Навіть намагалася вдарити, але він крізь сон щось пробелькотав і далі сопів мені в шию. 

Довгі, темні вії заворушилися і нарешті Адріан розплющив зелені очі, правда зараз там ще й червоний колір присутній через алкоголь. Підняв голову і наші погляди зустрілися. Серце ще дужче забилося. 

“Годі, стоп, перестань, він почує!” - в думках. 

-Нарешті, пан Адріан прокинувся! - намагалася злісно сказати. 

-Ти що тут робиш? - щиро дивується хлопець.

-Я? Якщо ти не помітив це моя кімната, - намагалася прокрутити головою, показавши кімнату, адже Адріан не поспішав вставати й добра частина тіла була паралізована. - Це я мала б запитати, що ти тут робиш? - дивлюсь просто у вічі.

-Хм, вчора я, мабуть, кімнати переплутав…та, сто відсотків! - нахабно промовляє він. 

-Переплутав він, - вже злюсь, - Вставай, мене все тіло болить через тебе! - намагаюсь вивільнитися, рукою зі всієї сили б’ю по хлопцю. 

-Воу, воу, сестричко, - своєю рукою хапає мою і закладає за голову. Ми нестерпно близько, чую його важке дихання, і здається я зараз втрачу свідомість. Адріан пробігається очима по обличчю, й застигає на губах. Невже він мене поцілує? Та ні, яке там. Мабуть, знову познущатися з мене намагається. Не дозволю більше! - Це ще ти по справжньому не відчула біль в тілі через мене, все попереду. - натякає. 

Не знаю звідки вже в мені ця сила, але я з розмаху б’ю чолом об чоло Адріана, в очах миттєво темніє, голова крутиться. Таке враження, що мене вирве тут і зараз. Адріан відпускає мене й сідає на ліжко, мені на ноги. Тре своє чоло і злісно дивиться на мене. Ох, і нащо я це зробила. В очах палає вогонь ненависті, він точно цього так не залишить, на мою біду. 

-Здивувала мене, сестричко, браво, - зло шкіриться він. - Тепер моя черга. - і за мить хлопець знову наді мною. Руки в полоні над головою, глибоке й пришвидшене дихання. Я бачу, як він втрачає контроль, губи були стиснуті від злості, а очі – від хіті, емоцій зашкалюють. Мною опановує паніка змішана зі страхом. Я не могла відірвати погляд від Адріана, й слова застрягли у горлі.

Його палкі вуста припадають до моїх. Хлопець владно мене цілує. Він був ніжним і водночас вогняним. Глибоким і ненаситним. Я пала перед ним, піддалася його жару й відповіла на поцілунок. Адріан відпустив мої руки та однією рукою обійняв мене за талію, притискаючи ближче. Свої ж руки я пустила в його волосся. 

Ми насолоджуємось один одним. Його солодкі, млосні губи щоразу поглиблюють поцілунок. 

Та за мить Адріан відлипає від мене, я здивовано витріщаюсь на нього. Він з потемнілим поглядом усміхається і встає з ліжка. Без нього, стає холодно, я вже звикла до тяготи хлопчачих м’язів. Зімкнувши свої в міру густі брови й витерши вологі губи тильною стороною долоні дивлюсь на Адріана. Він мовчить, лише пальцем мне свою закусану мною нижню губу. 

До мене приходить усвідомлення, що тільки-но сталося. Мій перший поцілунок, не те щоб я якось була на цьому зациклена, але він був з братом, хоч і не рідним. Навіть якщо й припустити таке, то точно що не дає спокою, так це, хто цей брат. Адріан Мороз. Той, хто для мене став моїм принцом, і той, хто зараз ледь не ворог мені. Той, кого я хочу і водночас не хочу бачити, чути, торкатися його. 

Тільки-но я збираюсь перервати цю мовчанку, пробую мовити перші літери майбутнього речення, як нахабно Адріан затискає рукою мої губи. Моя злість бушує в мені цунамі. 

-Не треба слів, крихітко…я ж казав, що моя черга дивувати. - уїдливо каже Адріан. Нарешті відпускає, провівши великим пальцем по моїх вустах, відкриває двері й збирається піти. 

-Адріане, наш…поцілунок…

-Соломіє! -наголошує він. Від чого тіло зрадливо покривається сиротами. -Не бійся ти так, мені й не сильно сподобалась, цілуватися ти точно не вмієш. 

-Не сподобалась, кажеш. - різко зриваюсь з ліжка і припадаю губами до припухлих губ Адріана. Й сама не втямки, що на мене найшло. Як мана. Цей поцілунок геть не ніжний, він грубий, жорстокий, адже я навмисне кусаю нижню губу хлопця. В роті залізний присмак крові, але він відповідає. Чорт забирай, відповідає на поцілунок. Так, не буду брехати, мені й цей поцілунок сподобався, але я знаходжу залишки своїх сил і розриваю наші сплетені язики. - А тепер геть з моєї кімнати! - витерши кров з губ, штовхаю Адріана за двері. 

Грюкнувши дерев’яними дверцями. Ноги зовсім не слухаються і я опускаюся на м’який бежевий килим. Серце не перестає шалено калатати. Тільки я прикриваю очі, як бачу Адріана. Це без перебільшення найбільша помилка. Навіть моє кляте зізнання в клубі не ставиться в порівнянні. 

Любі мої читачі, підписуйтесь на мій профіль аби не пропустити нові глави роману "Розсипавши сіль" ❤️

Додавайте у свою бібліотеку та ставте зірочки;)

Увага до мого роману, найбільше спонукає мене писати ще, для вас❤️

            Ваш автор-новачок Зоя Кіт