6

-Он як? Помилка. - його гарячий подих лоскоче мої губи, - Сестричко, я тебе справді розумію, я красень. Всі дівчата і навіть жінки хочуть мене. Я цим користуюся, якщо дівчина мене приваблює, але тебе в жодному з можливих і не можливих сценаріїв немає. Закарбуй це у своїй маленькій голівоньці. - його слова ріжуть слух, я відчуваю що от-от і сльози ринуть градом. Та продовжую дивитись йому у вічі, немов зачарована. 

-Ти напевне не почув мене, - відводжу свій погляд від зеленавих очей і наближаюсь впритул до його вуха, - Адріане, ти для мене ніхто, моя легковажна закоханість минула, - роблю крок назад, - Давай все забудемо, тепер ми на жаль брат і сестра. Я не пропоную дружбу, просто ігноруй мене, а я тебе. І нехай батьки нічого не дізнаються, не хочу руйнувати щастя матері. - я сама в шоці від своїх геройських слів, бо ще бодай хвилину і розплачусь. 

Моя нова кімната простора, видно, що все нове, спеціально для мене купували. Перше бажання піти у ванну, змити невидимий слід на коліні, і погляд які залишив Адріан. Ні, мені не гидко, але неприємно, ніби я в чомусь липкому. Відкривши кран, вода миттю наповнює білосніжну ванну, я тим часом виглядаю на зорі через вікно, і навіщо воно у ванній, чорт знає. Скинувши з себе одяг, роблю не впевнений крок у гарячу ванну, бульбашки від піни приємно лоскочуть ступні, поки вмощуюся. Після моїх слів Адріан замерз на місці, а я різко розвернулася і попрямувала в кімнату, ніби тікаючи. Не знаю що він собі там думав, та я більше не хочу до нього щось відчувати. Я збрехала, сказавши, що моя закоханість в минулому, та не хочу аби він глумився з цього приводу, коли випаде нагода, як оце перед дверима. 

-Еееех… дурепа ти, Соломіє. - думки вириваються в тепле повітря, яке хмаркою розплилося по ванній. Руками б’ю себе по щоках, і занурююсь у воду з кінцями.

Прокинулася я від будильника, який завчасно наставила. Спала я дуже навіть добре, м’яке ліжко, що закутало мене у свої обійми, відключило всю тривогу вечора і моє тіло піддалося одразу Морфею. Прийнявши холодний душ, як робила це щоранку, та зробивши всі гігієнічні процедури, постав вибір, що вдягнути. На якомусь ментальному рівні, десь дуже глибоко, мені хотілося показати Адріану, що я теж можу бути красунею з обкладинки одного з тих відомих журналів. Ні, мені…мабуть…не хотілося від нього уваги, але нехай хоч трішки гляне на мене, не як на непотріб. Перший образ - темно-сині прямі джинси, лонгслив в чорну сіточку і чорний жилет від класичного костюма й на ноги, чорні конверси. Для другого, я відкрила іншу валізу, бо ще не встигла розкласти всі речі. На ліжко впали, джинсова коротка спідниця-шорти з бічними розрізами з найзручнішим білим лонгсливом та білі нью беленси 550. 

 Вибір все ж впав на другий варіант, і я миттю влізла в спідницю-шорти й натягнула лонг. Зробила легкий макіяж, підфарбувала вії коричневою тушшю і нанесла мультитаскер на щічки й губи. Спакувавши необхідні конспекти в сумку рушила до виходу з кімнати. 

З кухні розносилось грохотання посуду, Лара готувала на сніданок омлет з овочами. Запах наповнив всі найближчі кімнати біля кухні. 

В залі за столом сидів Юрій з мамою, вони яро наминали гарячий омлет, попиваючи каву. 

-Доню, присідай, поснідай перед навчанням. - з усмішкою звернулась мама. 

-Дякую, всім смачного! - сівши за стіл з лівого боку, око впало на місце поруч. Адріана немає. Не поспішає він. Ну звісно, таточко ж за навчання заплатить. Мої брови ледь вигнулись від згадки про мерзотника.

Мама не звертаючи уваги на мене кокетливо розмовляла з Юрієм, протягом усього сніданку. Я швидко поївши збиралася йти, та мене зупинив голос ззаду.

-Добрий ранок, дорога родино! Я в універ. - обернувшись, переді мною стояв Адріан. Він не помічаючи мене ступив в сторону виходу.

-Адріане! - кликнув Юрій, той зупинився, і глянув на батька, - Ти відвезеш спочатку Соломію в коледж, а тоді себе в університет. І це не обговорюється. - строго промовив Юрій, й бровою не ворухнув. 

Я різко повернула голову на Юрія, і вилупила свої очі на нього. І відмовитись страшно, його прохання, а точніше наказ звучав дуже навіть загрозливо. Вийти з цього шоку допоміг сам Адріан, який схопив мене за лікоть і поволік до свого феррарі. 

Сідаючи в авто я відчувала його злість, він буквально закинув мене на пасажирське сидіння. Біля ліктя пекло, чи то від сили, з якою він мене стискав чи то від його гарячих рук. Я злісно глянула на нього, поки він обходив машину, потерла місце, що у вогні рукою й пристебнулася.
-Ну, сестричко і для кого ти так одягнулась? - звернувся з насмішкою Адріан. 

Його погляд з обличчя ковзнув на мої груди, далі на оголені ноги, через коротку спідницю-шорти. Дихання стало уривчастим і глибоким, в очах я розгледіла злість з хтивим бажанням. 

-Для тебе! - випалила я, не збрехавши.