5

Попрощавшись з Левом, я сіла в чорний позашляховик. Де на передньому пасажирському сидінні вмостилася моя мама. Я ж впала ззаду, мама зробила півоберт, і половину шляху я слухала її настанови, щодо зарядки та чому її потрібно носити з собою. 

Решту дороги, Юрій жартував з мамою, а я споглядала за вечірнім життям міста, яке мелькало крізь ледь тоноване вікно. 

-Соломійко, дивись, вже видніється наш дім, - вказуючи пальцем, звернувся до мене Юрій. Мої очі повернулися за вказаним напрямком, де й справді я побачила не маленьку таку  хатину. Дім був на два поверхи з сіруватим дахом. Великі вікна, звідки виблискувало тепле світло з середини. І зелені двері, які доповнювали цю картину. В невеличкому саду перед домом вже зеленіла трава, а по всій довжині невеликого металевого забору струнко посаджені туї. - Всередині на нас вже чекає мій син. - точно, син! Ну подивимось на ЙОГО сина. 

Заїхавши на територію будинку, Юрій взяв під руку маму і попрямував до зелених дверей дому. Я плелася позаду парочки. Нам відразу відкрила двері, привітна жінка, середніх років. Господар представив нас їй, а її нам. Лариса, або Лара, вона відповідає за рутинні обов’язки, такі як прибирання, приготування їжі, догляд за рослинами та інші побутові потреби. Пройшовши всередину, Юрій гукнув сина і наказав Ларі накривати на стіл. Це не було святкування нашого переїзду, а лише вечеря, саме свято мало відбутися завтра. 

Довго чекати парубка не довелося, тут же спустився сходами. Коли я підняла на нього погляд, завмерла. Адріан. Що він тут робить? Не може бути, він його син? Це знущання? Кому я там, з вищих сил так насолила? 

-Знайомтесь, це мій син Адріан, - промовив Юрій. Хлопець кивнув головою, і потис руку моїй матері, тепер вже своїй мачусі. - А це, моя дружина Юліана і її донька Соломія. Хижий погляд Адріана впав на мене, а мені з кожною секундою хотілось втекти звідти. 

-А ми взагалі… знайомі з Соломією, - уїдливо сміючись, з викликом дивиться на мене. Не можна дозволити цьому покидьку все розказати. - Вона мені…зізна… - я злісно перебиваю його.

-Ааа…так, з університету. Адріан мені дорогу до аудиторії підказав, допоміг мені. - нервово усміхнувшись. Ну а що, це правда, тільки без того, що було далі. Він застиг, підняв одну брову, і простягнув свою руку для рукостискань. Я вагаючись, але просунула руку в його. Він моментом стиснув її, що я аж сіпнулася, в його очах читалася лють змішана з задоволенням. Видно йому сподобалось, що він отримав таку чудову іграшку, адже я впевнена, що він шантажуватиме цим мене. 

-Ну це доля, супер, що ви вже знайомі, і що здружилися. Бо ми з Юліаною з цього приводу побоювались. - обійнявши нас, так що я всім тілом торкалася Адріана, він своєю чергою руками проводив тести на лоскоти, - із завзяттям промовив Юрій. 

-Юр, ти зараз дітей задушиш! - вигукнула мама. Я різко вирвалась з пекельних обіймів, бо несила вдихати Адріана аромат, такий як у нашу першу зустріч. Та зараз не час про нього думати, щобільше, потрібно забути все. Я ненавиджу його! Та нам доведеться поговорити наодинці, є про що. Спробую застати його десь самого, бо в кімнату цього мудака зась. -Лара вже накрила на стіл, ходімо поїмо, Соля, мабуть, голодна, зранку не їла.

Юрій обійняв маму, і ми дружною сім’єю пішли за стіл. Моє місце від сьогодні поруч з Адріаном, Юрій сидить по центру стола, як голова сім’ї, мама з правого боку, а ми з братиком зліва. Такі тут дивні традиції посадки людей, хоча я б взагалі за один стіл не сідала з Адріаном. 

Сьогодні в цьому будинку на вечерю ескалоп з індички, декілька легких салатиків, а на десерт вишневий штрудель. Все неймовірно смачно, і ситно, добавка була б зайва. Що ж, Соломіє, треба звикати до смачної їжі, і забути про аматорську кухню матері. А про мою кухню я взагалі мовчу, максимум гречка з овочами. 

Доїдаючи десерт, я здригаюся, чиясь рука здавлює моє коліно. Не чиясь, а Адріанова, цей покидьок, що він робить при батьках? 

Я різко зриваюся з явно дорогого крісла, яке з глухим звуком падає назад, на підлогу. Всі очі цієї кімнати направлені на мене. Адріан всміхається, ледь не давиться від стримування реготу. Я ніяковію, рука так і чешеться вліпити йому пекельного ляпаса.
-Щось не так, Соль? Щось болить? - від моїх думок відриває стурбований голос мами. Я зі своїми почервонілими від сорому щоками підіймаю стілець, який сама ж і перекинула,

-Вибачте, все добре. Дякую за вечерю, все було дуже смачно, та я вже піду у свою кімнату, бо втомилась. 

-Не перепрошуй, Соломійко, ми розуміємо, тут все в новинку для тебе, можеш йти відпочивати. Адріан проведе тебе в кімнату. - озвався Юрій. 

Саме в цей момент, я найменше хотіла, щоб Адріан проводжав мене, але протистояти цьому було б надто дивно. Досить вже на сьогодні! Я змирившись з цим фактом глянула на хлопця, хоча почекайте, якого хлопця? Мудака, козла, придурка, і не тільки, не буду вже матюкатись, але ви зрозуміли. Він знизу вверх глянув на мене, ніби це я змушую зі мною йти, піднявся з-за столу, й обережно засунув свій стілець. Це виглядало так показово, що я відразу здогадалась, що він мав на увазі, “Я такий вихований, чемний аристократ, а ти зі своєю нікчемністю і поруч не стояла”. Ви думаєте я проігнорувала цей момент? Так, не осуджуйте, якби батьків не було, то я б… а що я б? Теж нічого, слабачка я і все тут. 

Дорога на другий поверх тривала вічність, він мовчки йшов, а я все ніяк не наважувалась заговорити про ситуацію, яка склалась між нами. 

-Твоя кімната тут, навпроти моя, до неї тобі доступ З-А-К-Р-И-Т-И-Й! - обводячи пальцем спочатку свої сірі двері, потім мене прокака…кхе-кхе…проказав. 

- Не сильно і хотілося, - гордо відповіла я. 

-Не хотілося? А хто недавно в коханні зізнавався? Я? 

-Не згадуй про це, мені самій гидко від цього, це була помилка. Тільки зараз зрозуміла, який ти мерзотник, мої почуття були не варті тебе, і вони зникли в ту саму секунду як ти розсміявся мені в лице. - згадуючи мій стан тоді, мною опановує злість, і стає неймовірно шкода себе.