Глава 43

Галинка з нервовим тремтінням готувалася до вечірньої зустрічі з Степаном. Так, вона вирішила зустрітися з ним в першу чергу щоб витягнути свого чоловіка з в’язниці, однак серце тріпотіло не від переживань за Григорієм. Дівчина не могла навіть собі признатися, що чим більше вона намагається віддалитися від Степана, тим більше її тягне в його обійми. Після поведінки Гришки у відділку вона все частіше порівнювала обох чоловіків, і все більше серце схилялося на користь Марчука.

На відміну від Гришки – він не утискав її прагнення писати картини, огортав якимось невідомим їй трепетом, зводив із розуму одним поглядом зелених очей. Поряд з ним вона відчувала натхнення, щире, непереборне бажання творити, мріяти, і просто кохати та бути коханою. Не відчувати якогось зобов’язання чи боргу перед кимось, а насолоджуватись п’янким трепетом тіла від усвідомлення близькості та гармонійності з коханою людиною. Чорнявка все частіше думала про Степана, це було сильніше за неї. І хоча вона сильно переживала за Гришу, але це вже скоріше нагадувало жалість, де вже немає місця справжньому коханню.

За невеселими думками підібрала одяг на сьогодні. Хотілося виглядати чарівно, але не зухвало-спокусливо. Незважаючи на сумний вигляд, вона бажала бути привабливою, ловити на собі захоплюючі чоловічі погляди. Врешті-решт спинився на брючному костюмі світло-блакитного кольору, до якого підібрала білий топ та взула білі босоніжки на підборах. Пройшлася пухівкою по носику і світло-рожевим блиском по губах. Залишалося гарно розчесати кучеряве волосся, яке постійно плуталося.

Тихенько зачинивши за собою двері, вийшла у двір, після чого почимчикувала на автобусну зупинку. Хотіла узяти таксі, та змушена була економити. Кожна копійчина була присвячена тепер порятунку чоловіка від в’язничних ґрат.

Дорога у переповненому транспорті повністю вивітрила романтичні нотки, однак вона мужньо терпіла тісняву, поки маршрутка не зупинилася на потрібній зупинці. Оглядаючись по сторонах, увійшла у кав’ярню. Очі відразу відшукали Степана, який сидів за столиком біля вікна. Чоловік підвівся, і рушив їй назустріч, несучи букет білосніжних лілій.

— Галюню, дякую, що згодилась зі мною зустрітись, — лагідна посмішка осяяла його обличчя.

— Стьопо, не варто було… я у справі, а не заради того, про що ти подумав.

Однак руки прийняли букет, який так збуджуюче пах літніми сутінками.

— Для тебе все варто, Галинко.

— Але чому лілії?

Чоловік обережно взяв її руку і провів до столика, допоміг сісти, відсунувши стілець:

— Раніше ти була чарівною ромашкою, а зараз перетворилась на білосніжну лілію, яка манить до себе, позбавляє своїм ароматом і красою розуму.

— Стьопо, Стьопо. Скільки компліментів… Однак ти напевно знаєш, чому я прийшла.

— Здогадуюсь, але так не хотілося зіпсувати вечір справами, які не варті уваги.

— Просто вислухай мене.

— Хвилинку, я вислухаю тебе, якщо вип’єш зі мною кави чи чаю з тістечками.

— Гаразд. На твій розсуд, — сумно опустила очі.

Після того, як принесли замовлення, почалася непроста розмова:

— Степане, — прокашлялась чорнявка, — Я хочу вибачитись перед тобою за те, що Гриша спалив твої склади. Я готова понесли будь-яке покарання, тільки забери заяву. Він же пропаде за ґратами, він не пристосований до в’язничного життя, і він ніякий не злочинець! — благально заглянула в очі.

— Ти про що? Яке покарання? Галю, отямся. Гришка — дорослий чоловік, і усвідомлював свої вчинки. Він що – маленька дитинка, у якої забрали відеречко, і він порозвалював усі пасочки у пісочниці? А його у відповідь присоромили пальчиком: Ну-ну, Гришулю, так не можна робити! Так, по-твоєму? Він повинен відповідати перед законом за свої вчинки, а не ти.

— Він оступився. Він мене у всьому обвинувачує. Напевно, так і є. А хочеш я буду з тобою, а ти визволиш Гришу? Хочеш?

Степан сумно зітхнув. Не таке благальне обличчя він мріяв побачити, і не бажав такої реакції Галі.

— Заманлива пропозиція. Але мені потрібно твоє кохання, Галю, а не якісь незрозумілі розрахунки за чужі вчинки.

Непрохані сльози покотилися чарівним обличчям дівчини:

— Немає надії? Не допоможеш? Забери все в рахунок боргу: майстерню,  квартиру, тільки не кидай Гришу за грати. Він цього не витримає.

— А ти сама витримаєш? — чоловік не міг бачити сльози коханої, — Гаразд, я заберу заяву. Тільки мені від тебе не потрібно розрахунків.

Очі чорнявки засяяли надією:

— Дякую, Стьопо.

— Почекай дякувати. Я зроблю все від мене залежне. От і все.

З цими словами він вийшов з кав’ярні, не маючи ні сил, ні бажання дивитися на сльози коханої.

***

Через кілька днів Григорія Стельмаха випустили на волю. Покинувши відділок, він із задоволенням набрав повні груди повітря, розкинув руки в сторони, бажаючи обхопити свободу руками. Нарешті довгоочікувана воля! Адвокат повідомив, що пан Марчук забрав свою заяву, і не має до нього зовсім ніяких фінансових питань. З одного боку це радувало, а з іншого — засмучувало. Ну не міг просто так Степан забрати заяву, особливо після їх зустрічі в поліції.

Не інакше Галинка постаралася. І ще не відомо яким чином. Хоча, що там думати? Звісно ж чим! Не просто ж так багатій Марчук зам’яв справу. Злість закипіла в серці, отруюючи прекрасний літній день. Спочатку Григорій вирішив поїхати додому, та потім передумав, і відправився у майстерню. Ну не хотілося зараз бачити Галю, особливо після того, як уявив, яким чином вона виборювала його свободу.

Хлопців відпустив у відпустку на пару тижнів, тому знав, що у приміщенні нікого не буде, і це буде час на роздуми. Якщо у поліції до нього не мають ніяких претензій, значить потрібно подумати, як жити далі. На телефоні залунав дзвінок від дружини, та він проігнорував дзвінок, засунувши телефон подалі в кишеню. Вона ж точно знала, що його сьогодні випустять, але ж напевно побоялася приїхати зустріти, щоб він не влаштував прилюдно їй сцену ревнощів.